Дяченки
ДЯЧЕ́НКИ — письменники, подружжя. Сергій Сергійович (14. 04. 1945, Київ — 05. 05. 2022, США). Син Сергія Степановича, брат Наталії Дяченків. Кандидат біологічних наук (1973). Член НСПУ (1983), НСКінУ (1987). Закін. Київський медичний інститут (1969), сценар. факультет ВДІКу (1980; майстерня В. Крючечникова). Працював в Інституті мед. генетики АМН СРСР (1973). Від 1982 — на творчій роботі. Друкувався від 1981. За його сценаріями знято фільми «Генетика і ми» (1978, реж. О. Саканян, студія «Центрнаукфільм», Москва; гол. приз Вкф у Єревані, 1978), «Зірка Вавилова» (1984, реж. А. Борсюк; гол. приз Вкф у Мінську, 1985; Державна премія України ім. Т. Шевченка, 1987), «Мікрохірурги» (1987; Ґран-Прі Мкф у Кракові, Пекіні), «Совість у білих халатах» (1988; приз Мкф мед. фільмів, Франція; обидва — реж. Д. Богданов; усі — студія «Київнаукфільм»), «Микола Вавилов» (співавт., 1991, 6 серій, реж. О. Прошкін, студія «Мосфільм»), «Голод–33» (співавт., 1991, реж. О. Янчук; гол. приз 1-го Всеукр. кінофестивалю, 1991); «Гетьманські клейноди» (співавт., 1993, реж. Л. Осика; приз Мкф «Золотий витязь» у Югославії, 1993; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), «Украдене щастя» (співавт., 2004, 4 серії, реж. А. Дончик, телеканал «Студія “1+1”»). Автор кіноповістей «Звезда Вавилова» (Москва, 1988), «Жах» (1991), «Крутіж» (1992), «Оксамит і залізо» (1994; усі — Київ).
Марина Юріївна (23. 01. 1968, Київ). Член НСПУ (1998). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1989). Працювала в театрах-студіях «Дзвін» та «Театр. майстерні», ТЮГу (1992–93), у Київ. інституті театр. мистецтва. Від 1994 Д. писали разом — укр. та рос. мовами — переважно в жанрі філос. фантастики, «фентезі». Їхній творчості притаманні поглиблений психологізм, витончена стилістика, постановка нових етич. проблем, пошук гуманіст. ідеалу. Д. відзначені багатьма літ. преміями; визнані найкращими письменниками-фантастами Європи (конф. «Єврокон-2005», м. Ґлазґо, Велика Британія). Окремі твори Д. перекладені польс., нім., англ., естон., литов., латис. та ін. мовами.
2013 подружжя емігрувало до США.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Привратник. К., 1994 (укр. перекл. — Брамник. К., 2005); Ритуал. К.; Х., 1996 (укр. перекл. — К., 2006); Скрут. С.-Петербург, 1997; Привратник. Шрам. Москва; С.-Петербург, 1997 (укр. перекл. — Шрам. К., 2006); Преемник. Москва; С.-Петербург, 1997 (укр. перекл. — Спадкоємець. К., 2006); Ведьмин век. С.-Петербург, 1997 (укр. перекл. — Відьомська доба. Л., 2000); Пещера. С.-Петербург, 1997; Казнь. Москва; С.-Петербург, 1999; Рубеж. С.-Петербург, 1999 (співавтор); Армагед-дом. Москва, 2000; Авантюрист. С.-Петербург, 2000 (укр. перекл. — К., 2005); Оскол. Л., 2000; Магам можно все. Москва, 2001; Последний Дон Кихот. Москва, 2001; Літаючий капелюх. К., 2001 (співавтор); Долина Совести. Москва, 2001; Пандем. Москва, 2003; Варан. Москва, 2004; Повітряні рибки. К., 2004; Жирафчик і Пандочка. К., 2004 (співавтор); Підземний вітер. К., 2004; Сліпий василіск. К., 2004; Пригоди Марійки Михайлової: Дит. детектив. В., 2005; Ключ від королівства. К., 2005 (рос. вид. — Москва, 2006); Габріель і сталевий лісоруб. В., 2005; Королівська обіцянка. К., 2005 (рос. вид. — Слово Оберона. Москва, 2006); Алена и Аспирин. Москва, 2006 (укр. перекл. — В., 2006); Дикая энергия. Лана. В., 2006; Vita nostra. Москва, 2007 (укр. перекл. — К., 2007); Медный король. Москва, 2008 (укр. перекл. — Х., 2008).
Рекомендована література
- Назаренко М. Реальность чуда. К.; В., 2005.
Завантажити статтю
