Єпархіальні школи

ЄПАРХІА́ЛЬНІ ШКО́ЛИ  — засновані за дозволом церковного керівництва початкові школи при християнських парафіях. Ін. назви — парафіяльні або ж церк.-парафіяльні школи. В Україні почали діяти від 11 ст. переважно при православ. монастирях і єпарх. управліннях, згодом — і при великих парафіях. Учителями в них були ченці та священики, але найчастіше — дяки. Утримувалися Є. ш. на пожертви віруючих. У 15–18 ст. були в Україні найпоширенішим видом шкільництва. Напр., на Лівобережжі у 1-й пол. 18 ст. Є. ш. існували майже при кожній православ. парафії, де під проводом дяків-бакалярів навч. не тільки діти, а й дорослі. Так, у 7-ми полках Гетьманщини нараховувалося 766 шкіл, на Слобожанщині — 129. На Правобережжі у часи польс. панування православні Є. ш. мали назву «руські церк. школи», які часто не витримували конкуренції з аналог. катол. чи греко-катол. школами, тому 1789 рішенням Едукац. комісії були тимчасово закриті. Проте після поразки польс. Листопад. повстання 1830–31 систему катол. та греко-катол. парафіял. шкіл Зх. України інтенсив. темпами замінено рос. громад. та приват. школами. Лише православні священики отримали право опікуватися початк. освітою, яку провадили російською мовою. 1840–58 на Правобережжі ліквідовано більшість парафіял. шкіл, які утримували рим.-катол. чернечі ордени при костелах і монастирях для навч. дітей з незамож. родин, а в тих, що залишилися, змінено програми навч. та підручники. Разом із ліквідацією у Рос. імперії греко-катол. єпархій та громад (після 1839) закрито і їх навч. заклади. Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. кількість Є. ш. у Центр. і Сх. Україні зменшилася у зв’язку з централізацією освіти й русифікац. політикою рос. уряду (до 1835 їх залишилося бл. 100, тому багато дітей навч. у дяків приватно). Від 1804 Є. ш. отримували держ. дотації та дістали офіц. назву «парафіял. школи» (однокласні). За статутом 1828 у великих регіонах відкрито двокласні Є. ш. Відтоді діяли такі типи Є. ш.: школи грамоти (однорічні); однокласні (2–3 р. навч. Закону Божого, церк. співу, читання і письма, початк. математики); двокласні (4–5 p. навч., додано історію Церкви, Вітчизни тощо). Загалом Є. ш. признач. для нижчих прошарків суспільства, а відтак якість навч. була низькою — їх випускники часто були напівписьменними. У Галичині та на Буковині після приєднання до Австрії й підписання декрету Йосифа II про реформу шкільництва кількість Є. ш. почала зростати: станом на 1821 зі 1226-ти шкіл 834 (68 %) були церковні. Проте рівень навч. у них залишався низьким: вони діяли здебільшого взимку, а вчителювали переважно дяки. Від 1863 Є. ш. в Галичині та на Буковині реорганізовано у світські початк. нар. школи. Кількість Є. ш. у Центр. та Сх. Україні значно збільшилася після скасування кріпацтва і введення 1864 «Положення про початкові народні училища», за яким ці школи ставали одним із типів початк. нар. шкіл (ін. типи: міністерські, земські, залізничні тощо, міські і сільські, ті, що утримувалися казною, товариствами або приват. особами). Були запровадж. також жін. Є. ш., підпорядков. Святійшому Синоду. 1884 і 1896 Є. ш. отримали нові правила («Правила про церковноприходські школи») і назву церк.-парафіяльних; поділялися на однокласні (2-річні) та двокласні (4-річні, а від поч. 20 ст. — 3-річні). Завдяки держ. дотаціям (на поч. 20 ст. фінансування церк.-парафіяльних шкіл удвічі перевищувало фінансування всіх ін. шкіл разом взятих — 10,3 млн руб. проти 5 млн) їх мережа швидко розвивалася і вже 1900 вони становили 80 % від кількості усіх початк. шкіл підрос. України, а всього у Рос. імперії на поч. 20 ст. функціонувало понад 40 тис. церк.- парафіяльних шкіл. Навч. провадили як клірики, так і світські вчителі, які закін. церк.-вчител. школи чи духовні семінарії. Особливо багато таких шкіл було на Правобережжі, де вони мали стати на заваді поширенню польс. і катол. впливів серед укр. населення. Проте у 1-е десятиріччя 20 ст. відсталість церк.-парафіяльної освіти на фоні тодіш. сусп. розвитку стала особливо явною, тож кількість церк. початк. шкіл поступово почала зменшуватися у всіх регіонах тер. сучас. України. Зі встановленням рад. влади в Україні згідно з постановою РНК від 24 грудня 1917 «Про передачу справи виховання і освіти із духовного відомства у відання народного комісаріату із освіти» усі церк.-парафіяльні школи реорганізовано у світські загальноосвітні.

Рекомендована література

1. Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні (Х — поч. ХХ ст.). К., 1991;
   Google Scholar Internet
2. Миропольский С. И. Очерк истории церковно-приходской школы: От ее возникновения на Руси до настоящего времени. Москва, 2006.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю