Єпхієв Татарі

Є́ПХІЄВ Татарі (Епхиты Тæтæри; 09(22). 11. 1911, с. Ардон, нині місто Пн. Осетії, РФ — 02. 04. 1958, м. Орджонікідзе, нині Владикавказ, Пн. Осетія) — осетинський письменник і літературознавець. Кандидат філологічних наук (1950). Навч. у Новочеркас. гірн. технікумі (РФ), працював на шахтах Донбасу. Закін. Моск. істор.-філос. інститут (1937). Викладав, очолював СП Пн.-Осетин. АРСР, був секр. Президії ВР Пн.-Осетин. АРСР, ст. н. с. Пн.-Осетин. НДІ. У зб. віршів «Фыцгæ дуг» («Вируюча епоха», 1932), «Зæрдæ райы» («Серце радіє», 1935), поемі «Дыууæ зæрдæйы» («Два серця», 1937), повісті «Æфсир нæрсы» («Колос наливається», 1950), романі «Размæ» («Вперед», 1956) відобразив пореволюц. життя горців. Борцям проти фашизму присвятив зб. «Ирыстон арты» («Осетія в огні», 1945). Є. — один із перших популяризаторів творчості Т. Шевченка в Осетії, переклав осетин. мовою вірш «Гоголю», поеми «Сон» (обидва переклади — у кн. «Уацмыстæ» / «Твори», Орджонікідзе, 1954), «Кавказ» (обидва — у ж. «Мах дуг» / «Наша епоха», 1939, № 2–3), «Сова» (у кн. «Радзырдтæ» / «Вибране», Сталінірі, 1954).

Рекомендована література

1. Бесаев Т. Памяти Татари Епхиева // Сов. Осетия. 1959. № 13;
   Google Scholar Internet
2. Хадарцева А. А. Певец современности. Орджоникидзе, 1966.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю