Єпхієв Татарі

Є́ПХІЄВ Татарі (Епхиты Тæтæри; 09(22). 11. 1911, с. Ардон, нині місто Пн. Осетії, РФ — 02. 04. 1958, м. Орджонікідзе, нині Владикавказ, Пн. Осетія) — осетинський письмен­ник і літературо­знавець. Кандидат філологічних наук (1950). Навч. у Новочеркас. гірн. технікумі (РФ), працював на шахтах Донбасу. Закін. Моск. істор.-філос. ін­ститут (1937). Викладав, очолював СП Пн.-Осетин. АРСР, був секр. Президії ВР Пн.-Осетин. АРСР, ст. н. с. Пн.-Осетин. НДІ. У зб. віршів «Фыцгæ дуг» («Вируюча епоха», 1932), «Зæрдæ райы» («Серце радіє», 1935), поемі «Дыууæ зæрдæйы» («Два серця», 1937), повісті «Æфсир нæрсы» («Колос наливається», 1950), романі «Размæ» («Вперед», 1956) від­образив пореволюц. життя горців. Борцям проти фашизму присвятив зб. «Ирыстон арты» («Осетія в огні», 1945). Є. — один із перших популяризаторів творчості Т. Шевченка в Осетії, пере­клав осетин. мовою вірш «Гоголю», поеми «Сон» (обидва пере­клади — у кн. «Уацмыстæ» / «Твори», Орджонікідзе, 1954), «Кавказ» (обидва — у ж. «Мах дуг» / «Наша епоха», 1939, № 2–3), «Сова» (у кн. «Радзырдтæ» / «Ви­бране», Сталінірі, 1954).

Завантажити статтю