ЄФРЕ́МОВ Ернест Іванович (14. 11. 1934, м. Сталіно, нині Донецьк — 23. 10. 2021, Дні­про) — учений у галузі гірничої справи. Доктор технічних наук (1974), професор (1976), член-кореспондент НАНУ (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1993). Державна премія України в галузі науки і техніки (1983, 1997), премія ім. О. Дин­ника АН УРСР (1989). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2004). Закін. Дні­проп. гірн. ін­ститут (1957), де 1959–62 та за сумісництвом від 1982 і працював (нині Нац. гірн. університет України): від 1982 — проф. Від 1962 — в Ін­ституті геотех. механіки НАНУ (Дні­пропетровськ): 1970–74 — вчений секр., від 1974 — завідувач від­ділу механіки вибуху гірських порід, водночас 1975–92 — за­ступник директора з наукової роботи. Досліджував механіку руйнува­н­ня крихких середовищ енергією вибуху; роз­робляв нові високоефект. вибух. речовини, досліджував рац. режими їхньої детонізації, роз­робляв і впроваджував ресурсозберігаючі, екологічно надійні технології руйнува­н­ня й видобутку корис. копалин. Ним створена ви­знана наук. школа механіків-під­ривників і технологів.