ЖАНДАРМЕ́РІЯ ЗАХІДНОУКРАЇ́НСЬКОЇ НАРО́ДНОЇ РЕСПУ́БЛІКИ — поліцейське формува­н­ня, організоване за військовим зразком. Корпус держ. жандармерії ЗУHP створ. згідно з ріше­н­ням Укр. нац. ради від 6 листопада 1918 (в основі організації — австро-угор. закон про жандармерію від 25 грудня 1894). Під­порядк. Держ. секретарству військ. справ ЗУНР. На місцях організовано окружні та повіт. команди жандармерії, а також сільс. і міські станиці. Гол. команда спочатку знаходилася у Львові, згодом її пере­ведено до Тернополя, звідти — до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Законом від 15 листопада 1919 Укр. нац. рада реорганізувала жандармерію: у пита­н­нях забезпече­н­ня громад. без­пеки вона під­порядковувалася держ. повіт. комісарам, у військ., госп.-адм., під­готовки кадрів та контролю служби — без­посеред. кер-ву (коман­дантам). Найвищою ін­станцією у всіх справах стало Держ. секретарство внутр. справ, при якому створ. 6-й від­діл жандармерії і поліції замість скасованої посади ін­спектора жандармерії. Після ліквідації у червні 1919 Держ. секретарства внутр. справ її послідовно пере­підпорядковано Начал. команді УГА, команді запі­л­ля, військ. канцелярії диктатора ЗОУНР. Під час воєн. дій на укр. землях, що раніше входили до складу Рос. імперії, у липні 1919 Держ. жандармерію пере­йменовано на Нар. сторожу, щоб у насел. назва формува­н­ня не асоціювалася із жандармерією царського уряду. Для несе­н­ня служби без­пеки на залізниці ріше­н­ням Держ. секретарства військ. справ від 24 березня 1919 організовано залізничну жандармерію. Держ. жандармерія пере­стала функціонувати на поч. 1920 водночас із припине­н­ням існува­н­ня УГА.