ДОДАТКО́ВА ВА́РТІСТЬ — вартість додаткового продукту, створена працею на­йманих робітників і при­власнена капіталістами. Вче­н­ня про Д. в. — гол. в екон. теорії капіталіст. способу виробництва К. Маркса. Його теорія Д. в. є прикладом роз­вʼяза­н­ня однієї з про­блем теорії Д. Рікардо. При пояснен­ні «природ. ціни» праці найважливіші для класич. політ­економії принципи трудової вартості та еквівалентності обміну опинялися у взаєм. протиріч­чі: якщо багатство створене працею, а праця обміняна по еквівалент. ціні, звідки взявся дохід капіталіста? К. Маркс роз­вʼязав про­блему, ввівши нове поня­т­тя — товар «робоча сила». Поява на ринку цього специфіч. товару є перед­умовою пере­творе­н­ня додатк. продукту в Д. в. Історично це повʼязане з формува­н­ням класу на­йманих працівників, вільних юридично й економічно. На зміну позаекон. примусу (рабо­власництво, феодалізм) при­йшов екон. — для отрима­н­ня необхід. для життя коштів робітники змушені продавати свою робочу силу. Механізм виробництва Д. в. зумовлений специфікою товару «робоча сила», функцією якого є на­ймана праця. Вартість робочої сили дорівнює вартості жит­тєвих засобів, необхід. для нормал. жит­тєдіяльності робітника і чл. його сімʼї. Капіталіст, купуючи товар «робоча сила» і сплачуючи його вартість у формі заробіт. плати, отримує споживчу вартість, що полягає у здатності робочої сили створювати вартість більшу, ніж вартість самої робочої сили. У процесі праці, під­контрол. капіталісту і здійснюваному за допомогою його засобів виробництва, робітники створюють продукт, вартість якого пере­вищує вартість оплачених капіталістом факторів виробництва (засобів виробництва та робочої сили). Різниця між вартістю створеного продукту і вартістю факторів виробництва становить Д. в. На ринку вона є прибутком, який у процесі роз­поділу набуває форми під­приємниц. доходу, при­власненого пром. і торг. під­приємцями; від­сотка, при­власненого банкірами; земел. ренти, отриманої власниками землі. Історично ві­домі два способи збільше­н­ня Д. в.: за рахунок збільше­н­ня праці робітника шляхом подовже­н­ня робочого дня та під­вище­н­ня інтенсивності праці — виробництво абсолют. Д. в.; за рахунок під­вище­н­ня сусп. продуктивності праці (особливо у галузях, що виробляють предмети спожива­н­ня), зниже­н­ня на цій основі вартості робочої сили і, від­повід­но, збільше­н­ня Д. в. — виробництво від­нос. Д. в. Спіл. для цих методів збільше­н­ня Д. в. є її джерело — неоплачена на­ймана праця.