Додаткова вартість

ДОДАТКО́ВА ВА́РТІСТЬ  — вартість додаткового продукту, створена працею найманих робітників і привласнена капіталістами. Вчення про Д. в. — гол. в екон. теорії капіталіст. способу виробництва К. Маркса. Його теорія Д. в. є прикладом розв’язання однієї з проблем теорії Д. Рікардо. При поясненні «природ. ціни» праці найважливіші для класич. політекономії принципи трудової вартості та еквівалентності обміну опинялися у взаєм. протиріччі: якщо багатство створене працею, а праця обміняна по еквівалент. ціні, звідки взявся дохід капіталіста? К. Маркс розв’язав проблему, ввівши нове поняття — товар «робоча сила». Поява на ринку цього специфіч. товару є передумовою перетворення додатк. продукту в Д. в. Історично це пов’язане з формуванням класу найманих працівників, вільних юридично й економічно. На зміну позаекон. примусу (рабовласництво, феодалізм) прийшов екон. — для отримання необхід. для життя коштів робітники змушені продавати свою робочу силу. Механізм виробництва Д. в. зумовлений специфікою товару «робоча сила», функцією якого є наймана праця. Вартість робочої сили дорівнює вартості життєвих засобів, необхід. для нормал. життєдіяльності робітника і чл. його сім’ї. Капіталіст, купуючи товар «робоча сила» і сплачуючи його вартість у формі заробіт. плати, отримує споживчу вартість, що полягає у здатності робочої сили створювати вартість більшу, ніж вартість самої робочої сили. У процесі праці, підконтрол. капіталісту і здійснюваному за допомогою його засобів виробництва, робітники створюють продукт, вартість якого перевищує вартість оплачених капіталістом факторів виробництва (засобів виробництва та робочої сили). Різниця між вартістю створеного продукту і вартістю факторів виробництва становить Д. в. На ринку вона є прибутком, який у процесі розподілу набуває форми підприємниц. доходу, привласненого пром. і торг. підприємцями; відсотка, привласненого банкірами; земел. ренти, отриманої власниками землі. Історично відомі два способи збільшення Д. в.: за рахунок збільшення праці робітника шляхом подовження робочого дня та підвищення інтенсивності праці — виробництво абсолют. Д. в.; за рахунок підвищення сусп. продуктивності праці (особливо у галузях, що виробляють предмети споживання), зниження на цій основі вартості робочої сили і, відповідно, збільшення Д. в. — виробництво віднос. Д. в. Спіл. для цих методів збільшення Д. в. є її джерело — неоплачена наймана праця.

Завантажити статтю