Донос
Визначення і загальна характеристика
ДОНО́С — таємно подані керівним особам відомості про злочин зі звинуваченням кого-небудь у чомусь. Є інформацією про недозволені дії людини, варті осуду з боку керівництва. Може бути наслідком карʼєризму сповіщувача, симптоматичним виявом його ідеологічних настанов, рефлексом індивідуальної або масової істерії, засобом боротьби. Д. сприймають як явище, що суперечить моральному кодексу порядної людини. Існували в усі часи та в усіх суспільствах. У римському праві до таємних Д. без звинувачення та викриття у суді ставилися різко негативно: Д. не викликав довіри і приписувався ворожим почуттям донощика; звинуваченого вважали невинним через відсутність обвинувача. Д. був основою на інквізиційному слідстві-суді. Наприкінці 18 ст. виникли протести проти послуговування у юриспруденції Д. Виразник цього руху італій. правознавець, економіст і публіцист Г. Філанджієрі запропонував офіційним органам узяти за правило не брати Д. до уваги. Йому заперечували, оскільки повідомляти про злочини — обовʼязок кожного громадянина, а зобовʼязати донощика виступати обвинувачем — допустити безліч випадків укриття злочинів. У французькому законодавстві 1791 введено поняття «громадян. Д.». У рос. процесі 17 — 1-ї пол. 19 ст. прийняття Д. було процесуальним моментом, детально унормованим у законі. Донощиком не могла бути особа, позбавлена усіх прав власності; не приймали Д. дітей на батьків, від управителя на господаря, якому він не прозвітував про справи (за винятком Д. про державні злочини); не приймали Д. під час змов. Донощика розпитували про обставини злочину, при цьому було заборонено приводити його до присяги для підтвердження Д. Якщо для Д. доказів не було, його все одно записували у протокол. У радянському суспільстві Д. став одним із факторів організації суспільного життя, поширеним прийомом, до якого вдавалися каральні органи для розгортання масових репресій у 1930–40-х рр. КПРС та її спецслужби заохочуючи донощиків, робили їх зразком соціальної поведінки. Письмовий Д. без підпису отримав назву анонімки (див. Анонім). Д. катастрофічно позначилися на житті громадян СРСР, зокрема українців. У сучасному кримінальному праві Д. — злочин проти правосуддя: фальшива інформація про конкретний злочин конкретної особи. Упевненість особи в істинності наданої інформації, а також необґрунтована скарга на нібито злочинне порушення прав, подана компетентним органам чи посадовим особам, не містить складу злочину. Д. як склад злочину передбачено і у законодавствах інших держав.
О. О. Перченко
Додаткові відомості
Завантажити статтю
