Дорізо Микола Костянтинович

ДОРІЗО́ Микола Костянтинович (Доризо Николай Константинович; 22. 10. 1923, станиця Павловська, нині Краснодар. краю, РФ) — російський поет. Член СП РФ (1953) та СКін РФ. Учасник 2-ї світової війни. Державна премія РРФСР ім. М. Горького. Закін. Літ. інститут у Москві (1957). Мешкає у Москві. Автор зб. «На родных берегах» (1948), «Мы — мирные люди» (1950), «Стихи» (1952), «Встреча с тобой» (1955), «Лирика» (1958), «Верю, люблю, пою!..» (1959), «Имя мое — человек» (1961), «Свежесть» (1970), «Место действия — Россия» (1971), «Земля моей первой любви» (1973), «Пока деревья есть на свете» (1978), «Я сочинил когда-то песню» (1980) та ін. Творчість Д. сповнена патріотизму, гуманізму, пошуку відповіді на гострі морал. проблеми. Різноплановість поета-романтика Д. виявилася в його лір.-гуморист. віршах («Спешит на свидание бабушка…») та драм.-істор. поемах («Андрей Желябов», 1970; «Яков Джугашвили», 1987). Автор текстів багатьох пісень до кінофільмів, які стали народними, — «Песня о любви» («На тот большак, на перекресток…»), «Огней так много золотых…», «Песня Рощина» («Почему ж ты мне не встретилась, юная, нежная…»), «Жить без любви, должно быть, просто…» та ін. Низку віршів, пісень і поем присвятив темі Донбасу (зокрема «Давно не бывал я в Донбассе…»). Окремі твори Д. переклав Ю. Петренко.

Завантажити статтю