ДОРОШЕ́НКО Петро Якович (17(29). 10. 1857, с. Баничі Глухів. пов. Черніг. губ., нині Глухів. р-ну Сум. обл. — 13. 07. 1919, Одеса) — крає­знавець, громадсько-культурний діяч. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1881). працював ординатором хірург. університет. клініки (1882–89); від 1889 — міський лікар Глухова (також був повіт. і губерн. земським гласним); від 1908 — директор Черніг. дворян. пансіону. Водночас за­ймався крає­знав. дослідж.: у своєму помісті у с. Баничі зібрав значну колекцію предметів місц. старовини, ви­вчав історію Чернігівщини (зокрема Глухова), генеалогію місц. дворян. родів. Член Черніг. губерн. ученої архів. комісії (1903). Спів­засн. першої у Чернігові укр. гімназії (1917) та Черніг. нар. університету (1918). У липні 1918 очолив Гол. упр. у справах мистецтв і нац. культури при Міністерстві нар. освіти Української Держави. Під його керівництвом велися роботи зі створе­н­ня Нац. архіву, Всеукр. б-ки України, АМ та ін. закладів культури. За сприя­н­ня Д. засн. Камʼянець-Поділ. університет, Укр. університет у Києві, роз­почато ре­ставрацію Андріїв. церкви та Софій. собору тощо. Цю ж посаду за­ймав і в уряді Директорії. З на­ближе­н­ням до Києва більшовиків ви­їхав до Він­ниці, згодом — до Одеси, де спів­працював у г. «Нові шляхи». Роз­стріляний чекістами, місце похова­н­ня неві­доме.