Доцільність
ДОЦÍЛЬНІСТЬ — відповідність явища, процесу певній меті. Виділяють Д. природну, Д. люд. світу, Д. як свідому цілепокладал. діяльність людини, Д. як методол. принцип. Д. розглядають як підсумок перетворення люд. природи та сусп. відносин, іманентну характеристику обʼєкта й одночасно як субʼєкт-обʼєктивне відношення. Д. світу — субʼєктив. істор. підсумок перетворення людиною природи. Світ — доцільна матерія, і він настільки доцільний, наскільки є «світом людини». Д. світу зумовлена Д. люд. сусп. відносин. Завжди доцільні в цьому розумінні дії людей можуть бути недоцільними з погляду потреб прогрес. розвитку суспільства. Д. сусп. відносин визначає цільову спрямованість люд. діяльності. Теологія вбачає у Д. природи прояв божествен. розуму. На думку Ф. Ніцше, Д. у природі — справа випадку. За І. Кантом, цілі у природі — лише корисні фікції, яким дійсність «нібито» відповідає. Відношення Д. може виступати як наук. принцип — обʼєктивна характеристика систем, здатних досягати заданого кінц. результату, незалежно від початк. умов. У кібернетиці Д. — збереження або досягнення заданих параметрів системи через зворот. звʼязок, де інформація про розбіжність між заданим і фактич. станом стає причиною змін, що призводять до потріб. результату. Така форма взаємодії дозволяє визначати відповідну спрямованість процесів, їх обумовленість кінц. стадіями, що постають в якості мети і є методол. принципом Д. У сучас. науці Д. використовують при розробленні деяких методів та підходів, зокрема принципу зворот. звʼязку, цільовому підході до наук. дослідж. Питання орган. Д відкрите. Матеріаліст. пояснення Д. в онто- та філогенезі зводять до визнання його як результату добору природного, що зберігає організми з доціл. умовами існування, відповід. ознаками. Будь-яка Д. у будові та життєдіяльності організмів відносна, оскільки пристосувал. ознаки залишаються такими тільки за цих умов існування, а при зміні умов вони перестають бути доцільними.
Завантажити статтю
