Дошкільний вік

ДОШКІ́ЛЬНИЙ ВІК  — період життя дитини від трьох до шести (семи) років. Розрізняють молодший (3–5 р.) і старший (5–6 р.) Д. в. У молодшому Д. в. триває розвиток систем організму, зростає маса тіла, сила і працездатність м’язів, удосконалюються координація рухів, орієнтування у просторі, інтенсифікуються моторні функції, що потребує значно більшої рухової активності. Серед новоутворень цього періоду — елементарна цілісна картина світу, відкриття влас. внутр. світу, цілеспрямована поведінка та емоц. й інтелект. передбачення, опанування правилами поведінки у суспільстві, морал. почуття, найпростіші форми творчості. На поч. молодшого Д. в. виникають передумови соц. ситуації розвитку, коли дитина виходить за межі вузького сімей. кола і налагоджує відносини зі світом сторонніх людей, що й складає її осн. життєвий контекст. У спілкуванні з дорослими вона від спільної предмет. діяльності переходить до пізнавальної. Упродовж молодшого Д. в. активно розвивається сюжетно-рольова гра (моделювання світу дорослих), поступово, оволодіваючи ігровими діями, рольовою поведінкою, дитина ускладнює зміст гри, розширює сюжетні лінії, збільшує кількість учасників, активно застосовує предмети-замінники, її досвід збагачується переживаннями радості спілкування з однолітками та здатністю до самовизначення. У старшому Д. в. завершується формування скелета, зростають силові показники, удосконалюється координація різних м’язових груп, формується постава. В емоц.-вольовій сфері виникають прийоми саморегуляції, способи самост. поведінки, почуття обов’язку та відповідальності, домінує ініціативність дій, активно проявляється здатність до повноцін. спілкування, з’являється вміння підпорядковувати свої дії словесно сформульов. завданням, хоча вольова організація поведінки залишається недосконалою. Дитина старшого Д. в. ще не здатна до тривалих зусиль і часто діє імпульсивно, під впливом безпосередньо сприйнятої ситуації вирішує внутр. завдання свого розвитку, які полягають у створенні емоційно забарвленої картини навколиш. світу, самого себе та свого місця у світі; поступово поряд з елементар. емоціями зароджуються вищі морал., естет. та інтелект. почуття, інтенсивно розвивається воля, предметом уваги стає світ соц. відносин, до якого дитина прагне потрапити. Важливою характеристикою соц. ситуації розвитку є стабілізація взаємин з однолітками, створення т. зв. дит. суспільства. Неспівпадання реал. можливостей і прагнення долучитися до проблем дорослих діти компенсують моделюванням бажаних відносин у сюжетно-рольовій грі, яка стає провід. діяльністю. Зміст ігор дедалі більше наближається до життєвого контексту, урізноманітнюються способи сюжетобудування, зростає здатність дитини до самоорганізації, планування, здійснення контрол.-оцін. дій, що формує соц. якості особистості. Наприкінці Д. в. дитина здатна керувати своєю поведінкою, спираючись на внутр. мовлення та розум. дії, — яскраво виражена саморегуляція є свідченням дошкіл. розвитку та кризою 6-ти (7-ми) р. Сучасні знання теор. основ дошкільної освіти передбачають визначення збалансов. структури Д. в., оскільки паспорт. вік не може слугувати надійним критерієм для встановлення реал. рівня розвитку, тобто важливо виявляти зв’язок часових рубежів із закономірностями розвитку дитини. Розподіл дітей за сукупною характеристикою їхнього паспорт., фіз., псих., психол. і соц. віків працює на принцип природодоцільності.

Завантажити статтю