Дощівник Іван Тимофійович

ДОЩІВНИ́К Іван Тимофі­йович (псевд. і крипт.: Омелян Николаєнко, Іван Під­горенко, І. Д., І-н Д-к; 04. 07. 1886, с. Банилів, нині Вижниц. р-ну Чернів. обл. — 20. 03. 1973, Бухарест) — письмен­ник, публіцист, пере­кладач. Закін. філос. факультет Чернів. університету (1910). Спів­працював зі щоден­ником «Буковина» та його додатком «Руська рада» (1907–08), із місячником «Читальня» (1910–12). Від 1909 викладав укр. і нім. мови у 2-й Чернів. гімназії, від 1912 — у Вижниц. укр. гімназії, після закри­т­тя якої румун. владою 1921 за­знав пере­слідувань. Від­тоді до 1941 працював учителем нім. мови в Румунії. 1944–71 мешкав у м. Думбровець, потім у Бухаресті. Друкувався у буковин. ви­да­н­нях: альманасі «На шляху» (1906), г. «Буковина» (1906–08), ж. «Читальня» (1912), «Само­стійна думка» (1932), г. «Час» (20–30-і рр.). Автор інтим. мінор. лірики («На народний мотив», «Пукла моя сопілонька», «Ой смутку», «Не кажи, що любиш»; усі написані до 1907); бл. 30-ти, часто автобіогр., проз. творів (оповіда­н­ня, нариси): про особисте життя молоді («Роз­бита скрипочка», «Пере­пони», «Конфлікт»; усі — 1907; «Він не самий», 1908), шкільництво за австро-угор. та румун. влади на Буковині, становище учнів-українців («Язиковід», 1931), воєн­не лихолі­т­тя («Юзько Буцік», 1929; «Про вічний мир», 1930), Визв. змага­н­ня українців 1917–21 («Червоний комісар», 1929; «Шматочок синього неба», 1931), життя укр. інтелігенції на еміграції («Без батьківщини», 1929), укр. поселенців у До­бруджі («Стріча з доброджанськими земляками», 1929) та ін. На творчості Д. по­значився вплив оповід­ної манери Ю. Федьковича, котрому присвятив оповіда­н­ня «В Наталії» (1911) та низку статей. Написав також літ.-крит. і публіцист. стат­ті, присвяч. життю й творчості Є. Гребінки, В. Самійленка, М. Лисенка (усі — 1912), спогади про В. Карбулицького (1909), С. Смаль-Стоцького (1938) та ін. Спів­укладач румун.-укр. (1963) та укр.-румун. (1964; обидва — Бухарест) словників. Пере­клав з румун. мови окремі твори Й.-А. Братеску-Войнешти («Соловейко» та «Віолончеле»), Д. Патрашку («Записник добродійки Помпілів»), Н. Ґане («Цибух логофета Манолія Бугуша»), Й. Славича («Піп Волокита»), А. Влахуце («Сповідь») та ін.