Дезертирство

Визначення і загальна характеристика

ДЕЗЕРТИ́РСТВО (франц. déserteur, від лат. desertor — втікач, зрадник) — тяжкий злочин, вчинений з метою ухиле­н­ня від військової служби. Покара­н­ня за Д. практикували у арміях країн світу здавна, зокрема від­повід­но до норм рим. права легіонера, який самовільно залишив військ. під­роз­діл з метою ухилитися від військ. служби, засуджували до смерт. кари із конфіскацією майна. Як юрид. термін поня­т­тя «Д.» набуло пошире­н­ня з часів пізнього середньовіч­чя. Кара за самовіл. полише­н­ня поля бою перед­бачена нормами козац. звичаєвого права 16–18 ст. У Моск. царстві ухиля­н­ня від військ. служби офіційно ви­знане злочином у 2-й пол. 16 ст. Під час 1-ї світової війни із рос. армії дезертирувало бл. 1,6 млн осіб (пере­важно 1916–17); під час 2-ї світової війни із рад. армії — бл. 2,5 млн осіб (пере­важно 1941–42), із нім. армії — бл. 3,5 млн осіб (пере­важно на Зх. фронті навесні 1945). Від­повід­альність за Д. перед­бачена законодавством більшості країн світу.

Д. починається з моменту самовіл. залише­н­ня частини або незʼявле­н­ня до неї при пере­веден­ні, від­ряджен­ні, повернен­ні з лікувал. закладу військовослужбовця тощо; закінчується затрима­н­ням дезертира чи його явкою з повин­ною. Для закінче­н­ня складу злочину тривалість незакон. від­сутності військовослужбовця у військ. частині або на місці служби значе­н­ня не має. Обʼєктом злочину є порядок проходже­н­ня військ. служби, що зобовʼязує кожного військовослужбовця нести службу протягом встановленого законом строку. Субʼєкти злочину — військовослужбовці строк. служби, офіцер. складу, прапорщики, мічмани та військовослужбовці над­строк. служби. Субʼєктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою ухилитися від військ. служби. Наявність такої мети від­різняє Д. від самовіл. від­лучки чи залише­н­ня частини. Мотиви, які спонукають військовослужбовця ухилитися від військ. служби, можуть бути різними — небажа­н­ня служити, побоюва­н­ня від­повід­альності за вчинені правопоруше­н­ня та ін. Д. також вважають втечу військовослужбовців, котрі від­бувають покара­н­ня у дисциплінар. баталь­йоні, з метою ухиле­н­ня від військ. служби. Не кваліфікують як Д. поруше­н­ня статут. правил караул. служби, несе­н­ня прикордон. служби, бо­йового чергува­н­ня та поруше­н­ня статут. правил внутр. служби. Роз­кра­да­н­ня вогнепал. зброї, бо­йових припасів або вибухових речовин обтяжує вину дезертира. Д., повʼязане із втечею військовослужбовця за кордон, при наявності від­повід. ознак кваліфікують як держ. зраду. За Кримінал. кодексом України Д. карають по­збавле­н­ням волі на строк від 3-х до 7-ми р., вчинене у воєн. час — смерт. карою або по­збавле­н­ням волі на строк від 5-ти до 10-ти р.

Літ.: Ніколаєць Ю. О. Моральний стан Червоної Армії в Україні в перший період війни проти німецько-фашистських загарбників. Дезертирство та боротьба з ним. К., 1998.

Є. Я. Кравець

Завантажити статтю