Дезертирство
ДЕЗЕРТИ́РСТВО (франц. déserteur, від лат. desertor — втікач, зрадник) — тяжкий злочин, вчинений з метою ухилення від військової служби. Покарання за Д. практикували у арміях країн світу здавна, зокрема відповідно до норм рим. права легіонера, який самовільно залишив військ. підрозділ з метою ухилитися від військ. служби, засуджували до смерт. кари із конфіскацією майна. Як юрид. термін поняття «Д.» набуло поширення з часів пізнього середньовіччя. Кара за самовіл. полишення поля бою передбачена нормами козац. звичаєвого права 16–18 ст. У Моск. царстві ухиляння від військ. служби офіційно визнане злочином у 2-й пол. 16 ст. Під час 1-ї світової війни із рос. армії дезертирувало бл. 1,6 млн осіб (переважно 1916–17); під час 2-ї світової війни із рад. армії — бл. 2,5 млн осіб (переважно 1941–42), із нім. армії — бл. 3,5 млн осіб (переважно на Зх. фронті навесні 1945). Відповідальність за Д. передбачена законодавством більшості країн світу.
Д. починається з моменту самовіл. залишення частини або нез’явлення до неї при переведенні, відрядженні, поверненні з лікувал. закладу військовослужбовця тощо; закінчується затриманням дезертира чи його явкою з повинною. Для закінчення складу злочину тривалість незакон. відсутності військовослужбовця у військ. частині або на місці служби значення не має. Об’єктом злочину є порядок проходження військ. служби, що зобов’язує кожного військовослужбовця нести службу протягом встановленого законом строку. Суб’єкти злочину — військовослужбовці строк. служби, офіцер. складу, прапорщики, мічмани та військовослужбовці надстрок. служби. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою ухилитися від військ. служби. Наявність такої мети відрізняє Д. від самовіл. відлучки чи залишення частини. Мотиви, які спонукають військовослужбовця ухилитися від військ. служби, можуть бути різними — небажання служити, побоювання відповідальності за вчинені правопорушення та ін. Д. також вважають втечу військовослужбовців, котрі відбувають покарання у дисциплінар. батальйоні, з метою ухилення від військ. служби. Не кваліфікують як Д. порушення статут. правил караул. служби, несення прикордон. служби, бойового чергування та порушення статут. правил внутр. служби. Розкрадання вогнепал. зброї, бойових припасів або вибухових речовин обтяжує вину дезертира. Д., пов’язане із втечею військовослужбовця за кордон, при наявності відповід. ознак кваліфікують як держ. зраду. За Кримінал. кодексом України Д. карають позбавленням волі на строк від 3-х до 7-ми р., вчинене у воєн. час — смерт. карою або позбавленням волі на строк від 5-ти до 10-ти р.
Літ.: Ніколаєць Ю. О. Моральний стан Червоної Армії в Україні в перший період війни проти німецько-фашистських загарбників. Дезертирство та боротьба з ним. К., 1998.
Є. Я. Кравець
Рекомендована література
- Ніколаєць Ю. О. Моральний стан Червоної Армії в Україні в перший період війни проти німецько-фашистських загарбників. Дезертирство та боротьба з ним. К., 1998.
Військо і зброя 
