Крос-культурні дослідження

КРОС-КУЛЬТУ́РНІ ДОСЛІ́ДЖЕННЯ  — тип наукового пошуку, згідно з яким поведінку людини та соціальних груп вивчають у контексті їхніх культурних особливостей. У К.-к. д. гол. увагу акцентують на спіл. і відмін. рисах у структурі, функціонуванні та розвитку певних соц. й психол. феноменів у різних культур. гру­пах. Дослідж. цього типу мають два рівні: перший — опис спіл. та відмін., другий — їхнє пояснення. Наук. проблеми першого рівня пов’язані з особливостями збору інформації, другого — з мотивацією дослідників, їхніми епістемол. перевагами та ідеол. контекстом дослідж. у межах різних культур. Гол. завдання К.-к. д.: перевірка універсальності наяв. соц. і психол. теорій за допомогою порівнял. дослідж.; відкриття нових феноменів, що існують у досліджуваних культурах, але відсут­ні у культурі ініціаторів дослідж.; формулювання універсал. зако­нів поведінки людей і соц. груп, які б описували явища, спільні для усіх представників людсь­кого роду, незважаючи на специфіку їхнього прояву в різних культурах. Як дослідниц. метод К.-к. д. застосовували вже у ран­ній етнографії та антропології, як окремий тип дослідж. вони утвердилися у межах психології. Зародження сучас. крос-куль­тур. соціології пов’язують із виходом праці англ. етнографа та антрополога Е. Тейлора «On a method of investigating the deve­lopment of institution: applied to laws of marriage and descent» («Про методи дослідження розвитку інститутів: щодо законів шлюбу та походження», 1889), у якій розкрито основи К.-к. д. з використанням статистич. апарату.

Нині крос-культурна психологія є визнаним напрямом психол. дослідж.; Асоц. крос-культур. психології, засн. 1972, об’єднує бл. 800 чл. з понад 60-ти країн світу. У соціології інституалізація офіц. структур, пов’яза­них з К.-к. д., відбувається повільніше, ніж у психології (варто відзначити лише Комітет порів­нял. соціології Міжнар. соціол. асоц.), натомість суттєві здобут­ки має традиція проведення та­ких досліджень. Відомі приклади — Вивчення взаємозв’язку соц. структур та особистості М. Кона (1964–96), Всесвітнє ви­вчення цінностей Р. Інґлхарта (розпочато 1981), Європ. соц. до­­слідж. (розпочато 2002), участь у яких взяли колективи науковців з Інституту соціології НАНУ (під керівництвом Є. Головахи й А. Горбачика), Центру «Соціол. моніторинг» (під керівництвом О. Балакіревої; обидва — Київ), Київ. міжнар. інституту соціології (під керівництвом В. Паніотто та В. Хмелька). З по­­гляду методології К.-к. д. інкорпорують кількісні та якісні способи наук. пошуку (обидві традиції мають тривалу історію вза­ємодії). Кількісна складова базується на психол. тестуванні та репрезентатив. опитуванні, якіс­на — на класич. польовій роботі в етнографії та сучас. розробках (кейс-стаді, нарратив. підхід, «об­­ґрунтована теорія» тощо). Сучасні науковці з метою розширення дослідниц. завдань, по­глиб­лення розуміння проблеми дослідж. та покращення доказо­вої бази намагаються по можливості спільно застосовувати обидва підходи.

Завантажити статтю