Денисенко Василь Семенович

ДЕНИСЕ́НКО Василь Семенович (22. 03 (03. 04). 1896, містечко Великий Токмак Бердян. пов. Таврій. губ., нині м. Токмак Запоріз. обл. — 04. 08. 1964, Київ) — етно­граф, історик. Кандидат історичних наук (1930). Учень М. Грушевського. Навч. 1918–20 на словʼяноукр. від­ділі істор.-філол. факультету Укр. університету (м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельн. обл.), після його реорганізації 1921–23 — на літ.-лінгвіст. циклі факультету профосвіти Київ. ІНО та етнол. факультеті Київ. археол. ін­ституту (не закін. через ліквідацію Ін­ституту). Одночасно — викладач української мови і літ-ри у київ. школах, на робітфаках, україно­знав. курсах. У структурі ВУАН: 1927–30 — асп. від­ділу первіс. культури Н.-д. каф. історії України; 1930–33 — асист., н. с. Культурно-істор. комісії, Ін­ституту матеріал. культури. Звільн. 1933. Рятуючись від ре­пресій, ви­їхав до РФ: 1934–36 — зав. крає­знав. пункту Казим. культбази (нині Ханти-Мансій. автоном. округ); 1936–39 — у складі Казим. екс­педиції; 1939–44 — директор Ямало-Ненец. окруж. (Заполяр.) музею (м. Салехард). 1944–47 — старший науковий спів­робітник, 1945–46 — вчений секр. ІМФЕ АН УРСР; 1947–48 — в Ін­ституті худож. промисловості Академії архітектури УРСР; 1948–49 — директор, ст. н. с. Тувин. крає­знав. музею (м. Кизил, РФ); 1949–50 — старший науковий спів­робітник Микол. істор. музею; 1950–52 — ст. лаборант Київ. університету. Досліджував укр. похорон­ну та весіл. обрядовість, матер. і духовну культуру ханти, ненців та комі, роз­робив низку про­грам етногр. досліджень. Автор низки наук. праць та крит. статей, опубл. пере­важно у наук. щорічнику «Первісне громадянство та його пере­житки на Україні», що виходив у Києві за ред. К. Грушевської, серед них: «Zwyczaje pogrzebowe ludu polskiego A.Fischer» (1926, вип. 1, 2), «P. Bogatyrev. Les jeux dans les rites funèbres en Russie Subcarpatique» (1927, вип. 3), «“Шлюбний ритуал та обряди на Україні” Хв. К. Вовка у першій — болгарській і другій — французькій редакції» та «А. Шлюбські. Матеріяли да вывучэньня фольклёру і мовы Віцебшчыны» (обидві — 1928, вип. 2–3), «А. П. Ковалівський. Карто­графічний метод в етнології» та «П. Богатырев. К во­просу об этнологической гео­графии» (обидві — 1930, вип. 2), кн. «На далекій пів­ночі» (К., 1957).

Завантажити статтю