ДРО́Ж­ЖИН Спиридон Дмитрович (Дрож­жин Спиридон Дмитриевич; 06(18). 12. 1848, с. Низовка Твер. губ., Росія, нині затоплене водами Іваньков. водо­сховища — 24. 12. 1930, там само, 1937 пере­похов. у с-щі Завидово Твер. обл., РФ) — російський поет. Навч. короткий час у дяка, надалі за­ймався самоосвітою. Від 1860 поневірявся. На­прикінці 70-х рр. зблизився з петербур. літераторами, став одним з організаторів Пушкін. гуртка (1880). У С.-Петербурзі 1889 видав першу зб. «Стихотворения. 1867–1888». Згодом по­зна­йомився з Л. Толстим. 1896 повернувся у рідне село. Його поезія — проста й на­співна, сповнена спів­чу­т­тям до тяжкої праці селянина й ремісника. Ще в юності Д. захопився «Кобзарем» Т. Шевченка, виконав низку пере­співів, пере­клав вірші «Чого мені тяжко, чого мені нудно», «За думою дума роєм вилітає...» (обидва — 1900), «Ой пішла я у яр за водою», «І день іде, і ніч іде» (обидва — 1906) та ін. Ві­домі пере­клади Д. творів Л. Глібова. 1907 разом з І. Бєлоусовим від­відав Канів, написав цикл віршів «На могиле Шевченко». 1938 у Завидовому від­крито музей Д.