Друкарня

ДРУКА́РНЯ  — поліграфічне підприємство, що здійснює певні види виробничих процесів з виготовлення друкованої продукції. Найпершою Д. на території України була Острозька, яку в серед. 16 ст. заснував князь В.-К. Острозький. Вона діяла до 1612 і видала бл. 30-ти книг полем. і богослов. літ-ри, букварі. Від 1591 р. діяла Львів. брат. Д., серед вид. якої були перші в Україні друковані вид. віршів і драм. творів. У значно ширших масштабах працювала Києво-Печер. Д., засн. 1616. Під керівництвом П. Беринди вона стала найважливішим видавн. осередком на укр. землях. До серед. 17 ст. в Україні вже налічувалося 25 Д. (17 із них належали українцям). Основа виробництва Д. — технол. процес відтворення тексту, ілюстрат. матеріалів. Спосіб друку (глибокий, високий, офсет., трафарет., цифр. тощо) визначає різновид полігр. процесу, що застосовують на виробництві та відповідно до якого формують структуру підприємства. Д. можуть бути універсал. або спеціалізов. на окремих способах друку і видах друков. продукції. Процес осн. полігр. робіт Д.: виготовлення друкар. форм для багатораз. відбиття на відповід. полігр. матеріалі зображень; друк накладу шляхом отримання відбитків при перенесенні фарби з друкар. форми на папір чи ін. матеріал за допомогою друкар. машин; брошурування і палітурництво. У Д. працюють цехи осн. виробництва (складал., фотоцинкогр. стереотипні, з виготовлення офсет. форм і форм глибокого друку, друкар. та брошурувал.-палітурні) й допоміжні (ремонтно-мех., лаб.). У СРСР розрізняли Д. союзні, респ., крайові, міжрайонні й районні; їх поділяли на великі, середні й дрібні (див. Друкарство і книговидання). Підпр-ва, де переважав офсет. або глибокий друк, називали картогр. ф-ками; великі Д., на яких застосовували два або три способи друку, — полігр. комбінатами. На базі великих Д. створ. полігр. вироб.-тех. об’єдн. (див. Поліграфічна промисловість).

Завантажити статтю