Друкарня

ДРУКА́РНЯ — полі­графічне під­приємство, що здійснює певні види виробничих процесів з виготовле­н­ня друкованої продукції. Найпершою Д. на території України була Острозька, яку в серед. 16 ст. заснував князь В.-К. Острозький. Вона діяла до 1612 і видала бл. 30-ти книг полем. і богослов. літ-ри, букварі. Від 1591 р. діяла Львів. брат. Д., серед вид. якої були перші в Україні друковані вид. віршів і драм. творів. У значно ширших мас­штабах працювала Києво-Печер. Д., засн. 1616. Під керівництвом П. Беринди вона стала найважливішим видавн. осередком на укр. землях. До серед. 17 ст. в Україні вже налічувалося 25 Д. (17 із них належали українцям). Основа виробництва Д. — технол. процес від­творе­н­ня текс­ту, ілюстрат. матеріалів. Спосіб друку (глибокий, високий, офсет., трафарет., цифр. тощо) ви­значає різновид полігр. процесу, що за­стосовують на виробництві та від­повід­но до якого формують структуру під­приємства. Д. можуть бути універсал. або спеціалізов. на окремих способах друку і видах друков. продукції. Процес осн. полігр. робіт Д.: виготовле­н­ня друкар. форм для багатораз. від­би­т­тя на від­повід. полігр. матеріалі зображень; друк накладу шляхом отрима­н­ня від­битків при пере­несен­ні фарби з друкар. форми на папір чи ін. матеріал за допомогою друкар. машин; брошурува­н­ня і палітурництво. У Д. працюють цехи осн. виробництва (складал., фотоцинкогр. стереотипні, з виготовле­н­ня офсет. форм і форм глибокого друку, друкар. та брошурувал.-палітурні) й допоміжні (ремонтно-мех., лаб.). У СРСР роз­різняли Д. союзні, респ., кра­йові, між­ра­йон­ні й ра­йон­ні; їх поділяли на великі, середні й дрібні (див. Друкарство і книгови­да­н­ня). Підпр-ва, де пере­важав офсет. або глибокий друк, називали картогр. ф-ками; великі Д., на яких за­стосовували два або три способи друку, — полігр. комбінатами. На базі великих Д. створ. полігр. вироб.-тех. обʼ­єдн. (див. Полі­графічна промисловість).