ДУБЕ́ЦЬКИЙ Марʼян-Кароль (Dubiecki Marian Karol; 26. 08 (07. 09). 1838, м. Заславль Волин. губ., нині м. Ізяслав Хмельн. обл. — 24. 10. 1926, Краків) — польський політичний діяч, історик, публіцист. Закін. Житомир. гімназію (1856), істор.-філол. факультет Університету св. Володимира у Києві (1860). Під час на­вча­н­ня брав активну участь у діяльності таєм. польс. організацій, що ставили за мету від­новле­н­ня незалеж. Польщі у кордонах Речі Посполитої. Восени 1860 почав працювати вчителем польс. мови та літ-ри у Рівнен. гімназії, однак за пропольс. патріот. діяльність звільнений з роботи, заарешт. і від­правлений на засла­н­ня. 1862 повернувся на Волинь, 1863 встановив контакти між польс. Нац. урядом (Варшава), який виник у ході Січневого пов­ста­н­ня в Королівстві Польському, і київ. центром під­готовки пов­ста­н­ня в Україні — «Від­ділом руських земель». Для ко­ординації діяльності польс. пов­станців на укр. землях при­знач. секр. Русі при Нац. уряді. У червні 1864 заарешт. і засудж. до смерт. кари, заміненої каторгою (покара­н­ня від­бував у Сибіру). Згодом каторгу замінено пожит­тєвим засла­н­ням у поселен­ні побл. м. Іркутськ (Росія). У заслан­ні роз­почав істор. і літ. дослідж., писав стат­ті, нариси, які друкували у варшав. вид., зокрема «Tygodnik Ilustrowany». 1875 (як інтернов.) пере­селений на Катеринославщину, 1880 за станом здоровʼя — до Одеси. У цей період зацікавився історією укр. земель, написав кілька праць з історії козач­чини, працював над архівом остан. Січі. 1883 повернувся до Варшави, від 1884 мешкав у Кракові. Автор різножанр. публікацій, у яких здебільшого звертався до історії польс. нац. руху та пов­ста­н­ня 1863–64, залишаючись прихильником від­будови багатонац. Речі Посполитої; белетризов. спогадів про укр. міста й між­нац. стосунки в них у серед. 19 ст. — «Dawny Żytomierz», «J. I. Kraszewski w Żytomierzu», «Nasze pamiątki w Charkowie» (у зб. «Na kresach i za kresami», Kijów, 1914), «Młodzierz polska w uniwersytecie kijowskim przed r. 1863» (Kraków, 1909).