Дмитерко Любомир Дмитрович

ДМИТЕ́РКО Любомир Дмитрович (05(18). 03. 1911, м. Винники, нині підпорядк. Львів. міськраді — 02. 10. 1985, Київ) — письменник, драматург. Член СПУ (1935). Державна премія України ім. Т. Шевченка (1979) за книжки поезій «Основа» і «Світе мій» (обидві — 1978). Навч. у Кам’янець-Поділ. ІНО (нині Хмельн. обл.; 1928–29), на сценар. курсах при Київ. кіноінституті (1930). Тоді ж вийшли його перші зб. поезій «Іду!» (1930), «Товтри» (1931) та оповідань «Вітер зі Сходу» (1930), піддані критиці за «ідеол. невитриманість». Працював ред. (1931–34), нач. сценар. відділу (1946–47) Київ. кіностудії худож. фільмів. 4 лютого 1933 заарешт. у справі УВО, звільн. 25 березня того ж року. Під час війни — військ. кор. Як один із кер. СПУ на поч. 50-х рр. брав участь у офіціоз. викривал. кампаніях, активно провадив ортодокс. партійну лінію. Від 1962 очолював ред. ж. «Вітчизна», у якому тоді надруковано такі «крамольні» твори, як «Собор» О. Гончара, «Мальви» Р. Іваничука, «Південний комфорт» П. Загребельного. Автор зб. поезії «Проліски» (1954), «В обіймах сонця» (1958), «Земля моя» (1960), «Київські кручі» (1962), «Муза в шинелі» (1967), «Причетність» (1975), «Крутий поріг» (1983). Поезія Д. — декларативна, оспівує ратні і трудові подвиги народу, боротьбу за мир, братерство й дружбу народів, славить партію. П’єси «Генерал Ватутін» (1947), «Навіки разом» (1950), «Дівоча доля» (1960), «Вогневі рубежі» (1984) ставилися у багатьох театрах України. У зб. «Новели» (1955), романах «Розлука» (1957), «Крізь дні і ночі» (1969), «Останні кілометри» (1972), «Міст через прірву» (трилогія, 1962–66), повісті «Кроки на шляху» (1967) Д. відтворив події 2-ї світової війни, показав становлення молодого покоління. Писав з позицій соцреалізму. Усі зазначені книги видано у Києві. За сценаріями Д. на Київ. кіностудії худож. фільмів знято водевіль «Роки молодії» (співавт., 1942, реж. Г. Грічер-Черіковер), істор. стрічки «Полум’я гніву» (1955, реж. Т. Левчук) і «Олекса Довбуш» (співавт., 1959, реж. В. Іванов). Окремі твори Д. перекладено болгар., груз., литов., нім., польс., рос., румун., угор., чеською мовами. На будинку, де він жив у Києві, на вул. К. Лібкнехта (нині Шовковична), № 34/32 встановлено мемор. дошку.

Рекомендована література

1. Кузякина Н. Любомир Дмитерко. К., 1951;
   Google Scholar Internet
2. Дубина М. Творчість Любомира Дмитерка. К., 1977;
   Google Scholar Internet
3. Єфімов Л. Любомир Дмитерко в житті і бронзі // Вітчизна. 1996. № 3/4;
   Google Scholar Internet
4. ДТ. 2001, 17–23 берез.;
   Google Scholar Internet
5. Рубльов О. С. Невідомі документи до біографії Л. Д. Дмитерка: за матеріалами його слідчої справи 1933 р. // Укр. археогр. щорічник. К., 1999. Вип. 3/4;
   Google Scholar Internet
6. Горинь Б. Не тільки про себе. К., 2006. Кн. 1.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю