ДНІСТРЯ́НСЬКИЙ Станіслав Северинович (13. 11. 1870, Тернопіль — 05. 05. 1935, Ужгород) — право­знавець, педагог, громадсько-політичний діяч. Син Северина, чоловік Софії Дністрянських. Доктор права (1894), професор (1907), академік ВУАН (1928). Дійсний член НТШ (1899). Закін. Терноп. гімназію (1888), Віден. університет (1894). Студіював право в університетах Берліна (1894–96) та Ляйпциґа (1896–97). Від 1898 — у Львів. університеті: від 1899 — завідувач кафедри австр. цивіл. права (з українською мовою викла­да­н­ня). Написав низку україномов. під­ручників, керував «Кружком правників» при товаристві «Академ. громада». 1907–18 — депутат палати послів Держ. ради Австрії від Нац.-демократ. партії, очолював обʼ­єд­на­н­ня укр. депутатів, комісію реформи цивіл. права тощо. Ви­ступав за від­кри­т­тя у Львові укр. університету, був автором майже всіх юрид. документів, направлених у цій справі до держ. адміністрації, парламенту та цісаря. Голова правн. комісії Істор.-філос. секції НТШ, яка 1900–12 за його ред. видавала «Часопись правничу і економічну». Засн. (1909) і голова Товариства укр.-руських правників, що у перший рік свого існува­н­ня видало українською мовою всі документи, вживані в судах Галичини та Буковини; у березні 1914 скликало 1-й зʼїзд укр. правників у Львові, де Д. виголосив доповідь про право народу на влас. роз­виток (стала теор. платформою нац.-визв. боротьби за само­стійність України); протягом 1910–13 видавало квартальник «Правничий вісник» за ред. Д. Під час 1-ї світової війни був аудитором військ. суду у Відні, працював в Укр. парламент. ре­презентації. Засн. австр. юрид. ж. «Zeitchrift fur offentliches Recht». Автор Меморандуму в справах Сх. Галичини, надісланого учасникам Мир. конф. у Брест-Литовську (опубл. кількома іноз. мовами). Після проголоше­н­ня ЗУНР на замовле­н­ня її уряду написав проект кон­ституції, який перед­бачав майбутнє обʼ­єд­на­н­ня ЗУНР з Великою Україною на основі самови­значе­н­ня. Пере­клав українською мовою австр. кодекс «Цивільне право» (Ві­день, 1919), доповнений законами ЗУНР. Після ліквідації укр. каф. у Львів. університеті 1921 брав участь в організації УВУ у Відні (восени того ж року пере­ведений до Праги); був його першим ректором, згодом — проректором і деканом факультету права та сусп. наук. 1923 заснував і очолив видавн. комісію при УВУ й Укр. правн. товариство, яке 1933 провело у Празі Укр. наук. юрид. зʼїзд. Спів­засн. Укр. істор.-філол. товариства у Празі, від 1925 спів­працював з ВУАН. Створив власну концепцію держави і права, роз­робляв укр. юрид. термінологію. Осн. принципи теорії соц. звʼязків у юрид. науці сформулював у пр. «Соціяльні форми права» (К., 1927). Для студентів УВУ написав і видав кілька під­ручників з різних галузей право­знавства, найві­доміший серед яких — «Загальна наука права і політики» (ч. 1, 1923). Водночас викладав приватне право у Карловому університеті в Празі — його під­руч. «Základy moderního práva soukromého» («Основи модерного приватного права», Прага, 1928) і досі рекомендований для викори­ста­н­ня у юрид. ВНЗах Чехії; спів­працював в Укр. госп. академії у Подєбрадах, Нім. університеті та Вищій школі політ. наук (обидва — Прага). Від 1934 мешкав в Ужгороді. Похов. на ужгород. цвинтарі «Кальварія» (2001 поряд з ним пере­похов. його дружина). 1989 у Тернополі на будинку, де народився Д., встановлено мемор. дошку з барельєфом (скульптор І. Мулярчук, арх. С. Дирявко). 2007 мемор. речі з його спадщини пере­дані з м. Пряшів (Словач­чина) у Закарп. крає­знавчий музей (Ужгород), архів — у держ. архів Терноп. обл.