Доброклонський Олександр Павлович
ДОБРОКЛО́НСЬКИЙ Олександр Павлович (10. 12. 1856, м. Павловський Посад Моск. губ. — 1937, Белґрад) — історик Церкви. Доктор церк. історії (1916). Закін. Моск. духовну академію (1880). Викладав церк. історію у Пензен. (1880–81), Рязан. (1881–92), Моск. (1892–99) духов. семінаріях і Моск. університеті (1892–99; усі — Росія); від 1899 — у Новорос. університеті в Одесі: 1912–19 — декан істор.-філол. факультету (з перервами), водночас 1915–17 — ректор (з перервами). 1920 виїхав до Софії, згодом — до Белґрада, де був проф. церк. історії місц. університету. Співзасн. Рос. культур. комітету (1928), працював у одному з його структур. підрозділів — Рос. наук. інституті (1936–37 — директор). Досліджував історію християн. Церкви.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Сочинение Факунда, епископа Гермианского: В защиту трех глав (Историко-критическое исследование из эпохи V Вселенского собора). Москва, 1880; Солотчинский монастырь, его слуги и крестьяне в ХVІІ в. Москва, 1888; Описи дел Рязанского исторического архива. Вып. 1. Рязань, 1889; Руководство по истории русской церкви. Вып. 1–4. Москва, 1889–93; Преподобный Феодор, исповедник и игумен Студийский. Ч. 1–2. О., 1913–14; Општа историја хришћанске цркве. Београд, 1933; Васеленски сабори Православне Цркве // Богословље. Београд, 1936. № 11.
Рекомендована література
- Косик В. И. Русская Югославия: фрагменты истории, 1919–1944 // Славяноведение. 1992. № 4;
- Руска емиграциjа у српскоj культури ХХ века. Т. 1–2. Београд, 1994;
- Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник: У 4 т. 2-е вид., О., 2005.
Завантажити статтю
Людина 
