Добропілля

ДОБРОПІ́ЛЛЯ – місто обласного значення Донецької області, райцентр. Міськраді підпорядк. міста Білицьке та Білозерське, смт Водянське та Новодонецьке. Знаходиться на р. Бик (притока Самари, бас. Дніпра), за 90 км від обл. центру. Залізнична станція. Має автобусне сполучення з містами Донецьк, Краматорськ, Харків. Пл. 19,9 км². Насел. 35 638 осіб (2001, складає 89,0 % до 1989): українців — 71,3 %, росіян — 25,9 %, проживають також білоруси, татари, греки. У 1-й пол. 19 ст. на тер. сучас. міста був х. Парасковіївка. На 1859 у ньому мешкало 44 жит., належав поміщику Албанському. У 1870–80-х рр. тут виявили значні поклади вугілля. Наприкінці 19 ст. поміщик Єнін на влас. землі заклав 3 шурфи, вуглевидобуток на яких переважно спрямовувався для госп. потреб економії. 1912 на землях селянина Перепичая, поміщиків Розгона та Єніна, Парасковіїв. громади рос.-бельг. акціонери заснували Ерастів. рудник, на правому березі Бика інж. Гребеньов та штейгер Подольський (колиш. службовець Єніна) — Святогір. рудник (від 1914 їх також називали добропільськими). Навколо них поступово почали виникати робітничі с-ща. Влітку 1915 була підведена залізнична гілка, кінц. пункт якої — ст. Добропілля — знаходився за 3–4 км від рудників. При залізнич. станції також почало розростатися поселення. 1917 с-ща при Ерастів. (бл. 350 мешканців), Святогір. (150) рудниках та при станції (150) об’єднали в одне та назвали Добропільське. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1922 обидва добропіл. рудники реорганізували в один під назвою «Червоноармійський». 1931 розпочато спорудження нової потуж. шахти «Гігант» (після 2-ї світової війни — шахта № 1–2 «Добропілля»), яка була пущена в експлуатацію у квітні 1941. Згодом Парасковіївку та робітничі поселення об’єднали у Червоноармій. селищну раду, яка 1935 увійшла до складу новоутвор. Добропіл. р-ну з центром у с. Добропілля (існує й нині, знаходиться за 4 км від Д.). Від 19 жовтня 1941 до вересня 1943 Червоноармійське — під нім.-фашист. окупацією (у цей період у ході боїв Д. кілька разів на нетривалий час звільняли рад. війська). В околицях міста розташ. 5 брат. могил рад. воїнів, які загинули під час визволення Добропільщини. Після відновлення шахт введено в експлуатацію нові рудники та збудовано низку пром. підприємств, зокрема 1950 здано в експлуатацію збагачувал. ф-ку. 1953 с-ще Червоноармійське отримало статус міста рай. (від 1963 — обл.) підпорядкування з сучас. назвою. Від 1966 — райцентр. Нині в галуз. структурі пром. виробництва міста найбільша питома вага припадає на вугіл. пром-сть (98 %). Вуглевидобувна галузь представлена 6-ма шахтами, які об’єднані у держ. підприємство «Добропіллявугілля». Місто має статус тер. пріоритет. розвитку. У Д. — 19 заг.-осв. шкіл, гірн.-тех. ліцей, школа-інтернат, 2 ПТУ, навч.-вихов. комбінат, 19 дитсадків; Центр дит. та юнац. творчості, Центр туризму та краєзнавства, 6 Будинків культури, 12 б-к, 2 музеї; 3 лікарні, дит. консультація; 4 Палаци спорту, 2 плавал. басейни, 2 стадіони, ДЮСШ; відділ. 4-х банків; парк. У місті розвинена художня самодіяльність. Звання «народний» присвоєно фольклор. ансамблю «Вечорниці», худож. колективу «Квінта», танц. колективам «Посмішка» та «Музики», «зразковий» — колективам «Аматор», «Жайворонок», естрад. оркестру, інструмент. ансамблю «Дзвіночок», дит. колективу «Козаченьки». Виходять рай. г. «Новий шлях», міська г. «Доброполье на ладонях»; функціонують дит. телестудія «Рожевий слон», студія кабел. та ефір. телебачення «ТІБ». Серед видат. уродженців — д-ри н. історик О. Павлюченко та геолог В. Приходченко. Встановлено погруддя Т. Шевченка; мемор. комплекс воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.

В. В. Ковальова, А. І. Овдієнко

завантажити статтю