Донецька область

Визначення і загальна характеристика

ДОНЕ́ЦЬКА О́БЛАСТЬ (до 1961 — Сталінська) — область у пів­ден­но-східній частині України, у межах Донецького камʼяновугільного басейну (див. також Донеччина). Площа 26,5 тис. км² (4,4 % тер. України). Насел. 4841,1 тис. осіб (2001, складає 91 % до 1989): українців — 56,9 %, росіян — 38,2 %, греків (Д. о. — один з осн. ареалів їхнього компакт. прожива­н­ня в Україні) — 1,6 %, білорусів — 0,9 %, татар — 0,4 %, вірмен — 0,3 %, євреїв — 0,2 %, азербайджанців — 0,2 %, грузинів, молдаван, болгар, німців, поляків, циган — 0,7 %. За чисельністю, густотою (183 особи на 1 км²) та питомою вагою міського (90,1 %) насел. посідає 1-е м. в Україні. Більшість міських поселень утворюють агломерації: Донецько-Макіївську, Горлівсько-Єнакієвську, Приторецьку, Торезо-Сніжнянську, Зх.-Донбаську та ін. 23,9 % екон. зайнятого насел. працює в оброб., 13,9 % — у добув. пром-стях, 11,6 % — у торгівлі та ремонті, 7,9 % — на транс­порті, 7,5 % — в освіті, 7,3 % — в охороні здоровʼя, 6,7 % — у сільс. і ліс. господарствах. Адм. центр — Донецьк. У складі області — 28 міст обл. (найбільші: Маріуполь, 492,2 тис. осіб; Макіївка, 389,6 тис.; Горлівка, 292,3 тис.; Краматорськ, 181,0 тис.; Словʼянськ, 124,8 тис.; Єнакієве, 104,0 тис.; найменше — Жданівка, 13,7 тис.) та 24 рай. значе­н­ня, 21 внутр.-міський та 18 сільс. (найбільший — Волноваський, 92,6 тис. осіб, найменший — Добропільський, 20,5 тис. осіб) р-нів, 131 смт, 253 сільради, 1121 сільс. насел. пунктів. Статус істор. населених місць мають Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Кр­аматорськ, Макіївка, Маріуполь, Святогірськ, Словʼянськ. Віруючі пере­важно православні. 74,9 % жит. роз­мовляють рос., 24,1 % — укр. мовами. Станом на січень–березень 2008 наяв. доход у роз­рахунку на одну особу складав 3463,6 грн, реальний (у % до від­повід. періоду поперед. року) — 121,4.

На Пд. Зх. Д. о. межує з Запоріз., на Зх. — з Дні­проп., на Пн. Зх. і Пн. — з Харків., на Пн. Сх. і Сх. — з Луган., на Пд. Сх. — з Ростов. (РФ) обл., на Пд. її омиває Азов. море. Протяжність з Пн. на Пд. — 255 км, з Зх. на Сх. — 180 км. Заг. довж. меж області становить 1526 км, з них 1376 км — сухопут., 140 км — мор. Крайні точки: Пн. — 49о 12´ пн. ш. (вис. 195 м у Краснолиман. р-ні), Пд. — 46о 52´ пн. ш. (с. Білосарайська Коса Першотравн. р-ну), Зх. — 36о 33´ сх. д. (побл. с. Комишуваха Великоновосілків. р-ну), Сх. — 39о 04´ сх. д. (побл. с. Верх­ній Кут Шахтар. р-ну). Найвища точка області — курган Могила Гостра побл. с. Польове Шахтар. р-ну (331 м над р. м.). Геогр. центр Д. о. знаходиться в с. Піски Шахтар. р-ну (49о 59´ пн. ш. та 37о 43´ сх. д.). У гео­структур. від­ношен­ні пн. і центр. частини області лежать у межах пн.-зх. частини Донец. складчастої споруди, Кальміус-Торец. та Бахмут. западин, решта — Приазов. блоку УЩ. Поверх­ня — пере­важно хвиляста рівнина (вис. до 200 м), інтенсивно роз­членована річк. долинами, балками та ярами. На Пн. Сх. — Донец. височина (найвища частина — Донец. кряж), яка на Зх. пере­ходить у Придні­пров. низовину, на Пд. Зх. — у Приазов. височину з окремими під­вище­н­нями. Приазов. височина змінюється вузькою смугою Приазов. низовини, яка уступом обривається до Азов. моря. У місцях заляга­н­ня вапняків — карст. Рельєф ускладнено антропоген. формами — териконами, карʼєрами, курганами, прова­л­лями на місцях під­зем. виробок. У Д. о. роз­ві­дано бл. 50 видів корис. копалин. Гол. багатством надр є камʼяне вугі­л­ля. Його запаси оцінюють у 25 млрд т (загалом у Донбасі — 86 млрд т). Від­крито родовище бурого вугі­л­ля. Значні поклади камʼяної солі роз­робляють в Артемівському, Новокарфагенському та Словʼянському родовищах камʼяної солі, доломітів і флюс. вапняків — у Оленівському та Новотроїцькому родовищах флюсових вапняків і доломітів, вогнетрив. глин — у Часово-ярському та Новорайському родовищах вогнетривких глин, мергелю, гіпсу — в Артемів. родовищі гіпсу й ангідриту. Здійснюється видобуток каолінів, крейди, трепелу, буд. і кварц. пісків, кварцитів, граніту тощо. Для роз­витку хім. промисловості та металургії велике значе­н­ня мають роз­ві­дані родовища нефелін. сієнітів, флюориту, вермікуліту, заліз. руди (Приазовʼя), давсоніту, калій. солі (побл. Словʼянська), ртуті (Микитівське родовище ртуті), вохри, фосфоритів, азбесту, графіту (Приазовʼя) тощо. У Пд. частині області виявлено кімберліт. трубки, родовища цирконію, рідкіс. металів (танталу, ніобію, літію, цезію), нових пром. видів мінерал. сировини, зокрема ставроліту (замін­ник плавник. шпату), у сх. частині Єнакієв.-Міус. зони — перші ареали локалізації золото-сульфід. мінералізації, побл. Харків. обл. — поклади свинцево-цинк. руд. Нині провадять оцінюва­н­ня та освоє­н­ня вугіл. родовищ як комплекс. газово-вугільних. Ці заходи збільшать видобуток природ. газу на 10 % та під­вищать без­пеку веде­н­ня гірн. робіт. Найпер­спективнішим є викори­ста­н­ня метану, отриманого після дегазації гірн. виробок, у якості мотор. палива та для виробництва електро­енергії. Водні ресурси обмежені. Рівень водозабезпеченості області під­вищується за рахунок освоє­н­ня мінерал. джерел. На тер. Д. о. — бл. 110 річок (47 — завдовжки понад 25 км), що належать до бас. Чорного та Азов. морів. Серед найбільших — Сівер. Донець з притоками Казен. Торець, Бахмут, Лугань; Вовча (має найбільшу протяжність у межах області — 209 км) з притоками Сухі Яли, Мокрі Яли; Кальміус, Грузький Яланчик, Кринка. Річки рівнин. типу, пере­важно сніг. живле­н­ня, деякі з них влітку пере­сихають. Заг. довж. понад 3 тис. км, пере­січна густота річк. сітки 0,2–0,3 км/км², у межах Донец. кряжа — 0,5 км/км². Створ. бл. 20 водо­сховищ (найбільші: Курахів., Карлів., Клебань-Бицьке), понад 1 тис. ставків. Є невеликі озера у заплаві Сівер. Дінця. Тер. області проходить траса Сіверський Донець–Донбас ка­налу. Клімат помірно континентал. з порівняно холод. і малосніж. зимою, жарким і посушливим літом. Пере­січна температура січня від –4 оС на узбереж­жі Азов. моря до –8 оС у р-ні м. Дебальцеве, липня від +20,8 оС на Пн. Сх. до +22,8 оС на Пд. Тривалість без­мороз. періоду 160–170 днів. Опадів від 370 мм на рік на узбереж­жі Азов. моря до 560 мм на рік на Донец. кряжі. Понад 70 % їх випадає в теплу пору року. Сніг. покрив не­знач. і не­стійкий. Функціонують обл. центр з гід­ро­метеорології, метеорол. станції у Донецьку, Артемівську, Дебальцеві, Маріуполі, Амвросіївці, Волновасі, Іловайську, Красному Лимані, Красноармійську, Ясинуватій. Ґрунти пере­важно чорноземні (звичайні середньо- і малогумусні). У річк. долинах — лучно-чорноземні та лучні ґрунти, на схилах Донец. кряжа, Приазов. височині — чорноземи малопотужні та дерново-щебенюваті ґрунти. Природна рослин­ність (ковила, типчак, житник, тонконіг, на Пд. — катран, кермек, молочай, полин) збереглася здебільшого в заповід­никах і подекуди на схилах Донец. кряжа та Приазов. височини. Луками зайняті пере­важно заплави річок. Під лісами понад 4 % тер. Д. о. У межах Донец. кряжа пере­важають байрачні ліси та діброви (дуб, клен, ясен, берест), уздовж Сівер. Дінця — сосн. бори та заплавні ліси (вільха, берест). Полезахисні смуги за­ймають бл. 60 тис. га. Сучасна фауна пред­ставлена здебільшого степ. і деякими видами ліс. тварин. У області — понад 50 видів ссавців, 38 — риб, 12 — плазунів, бл. 300 — птахів. Серед ссавців пере­важають лисиця, заєць-русак, ховрах, миша, тушканчик, тхір, з птахів — коршун, кіпчик, яструб, жайворонки малий і степовий, вівсянка, пелікан, куріпка сіра, дика качка, з плазунів — вуж, ящірка, гадюка степова. Обʼєкти природно-заповід. фонду заг.-держ. значе­н­ня: Український степовий природний заповід­ник НАНУ (філії: Хомутівський степ, Камʼяні Могили, Крейдова флора), Нац. природ. парк «Святі гори», ландшафт. заказник Білосарайська коса, лісові заказники Бердянський і Великоанадольський, орнітол. заказники Приазовський чапельник, Єланчанські бакаї, Кривої коси бакаї, геол. заказник Роздольненський, геол. памʼятки природи Клебан-Бицьке від­слоне­н­ня, Дружківські скамʼянілі дерева, Кровецька балка, Новокатеринівське від­слоне­н­ня, Стильське від­слоне­н­ня, ботан. памʼятки природи Гірка балка, Маяцька Дача, Грабове, гідрол. памʼятки природи озера Ріпне та Сліпне, Донецький ботанічний сад НАНУ. Є регіон. ландшафтні парки Донец. кряж, Зуївський, Клебан-Бик, Кр­аматорський, Меотида. Словʼян. солоні озера Ріпне, Сліпне, Вейсове, соляна шахта в м. Соледар, де створ. спелеол. санаторій, джерела мінерал. вод побл. Словʼянська та м. Добропі­л­ля мають бальнеол. значе­н­ня. За унікал. природ. лікув. властивостями чудовою рекреац. зоною є Азов. узбереж­жя. Наявність у Донец. регіоні влас. паливно-енергет. і мінерал.-сировин. ресурсів, близькість залізоруд. родовищ Кривбасу, вихід до моря сприяли формуван­ню великого пром. комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, створен­ню досить роз­винутої вироб., наук. і соц. інфра­структури, високого ступеня урбанізації.

Д. о. утвор. 2 липня 1932 у складі 12-ти міськрад і 23-х р-нів з адм. центром в Артемівську, від кін. 1932 — м. Сталіно (нині Донецьк). Вона обʼ­єд­нала адм. одиниці Донбасу, які не вві­йшли до складу раніше створ. Харків. та Дні­проп. областей, зокрема Артемів., Ворошилів., Горлів., Кадієв., Риків., Сталін. міськради, Гришин., Лисичан., Сорокин., Чистяків. р-ни. З Харків. обл. Д. о. пере­дано Біловод., Білуц., Верх­ньотеплян., Лиман., Марків., Мілов., Новоайдар., Ново­псков., Рубіжан., Сватів., Словʼян., Старобіл., Троїц., з Дні­проп. обл. — Великоянисол., Волновас., Старокаран., Старокерменчин., Старомикол. р-ни. 1938 поділено на Сталін. і Ворошиловгр. (нині Луганська) обл. 1919–25 існувала Донецька губернія, після її ліквідації створ. Сталін., Маріупол., Артемів. та Луган. округи. Кількість р-нів неодноразово змінювалася (1938 — 22, 1946 — 28, 1960 — 22, 1965 — 15, від 1969 — 18). Тер. сучас. Д. о. була заселена вже 300–140 тис. р. тому, про що свідчать камʼяні знаря­д­дя, зна­йдені побл. с. Зелений Гай Тельманів. р-ну. Побл. Амвросіївки на березі Кринки виявлено рубило, що пролежало в землі понад 120 тис. р. Стоянки кінця серед. палеоліту досліджено побл. сіл Олександрівка та Антонівка Марʼїн. р-ну (100–30 тис. р. тому), майстерні для обробле­н­ня кременю тієї доби — побл. сіл Білоярівка, Успенка, Новоклинівка Амвросіїв. р-ну. За твердже­н­ням археологів, бл. 40–10 тис. р. тому в донец. степах похолоднішало, й вони пере­творилися на рівнин­ну тундру, де водилися песці та дрібні гризуни-лемінги, дикі коні, зубри, сайгаки, зу­стрічалися олені. Поселе­н­ня того часу роз­копано над Сівер. Дінцем в околиці сіл Богородичне, Пришиб, Тетянівка Словʼян. р-ну, Дронівка Артемів. р-ну. Досить ві­дома стоянка мисливців на зубрів, роз­таш. побл. Амвросіївки. У мезоліті люди краю жили в ур­очищі Минів. Яр побл. Святогірська і у долині без­імен. річки, що впадає в Осику (14–10 тис. р. тому). У Минів. Яру зна­йдено декілька тогочас. сокир. У новокамʼяному віці долина Сівер. Дінця (смт Райгородок Словʼян. р-ну, села Брусівка Краснолиман. міськради, Іл­лічівка Краснолиман. р-ну, Дронівка Артемів. р-ну) була одним із найгустіше заселених р-нів України. Неоліт. племена заселяли також береги Кальміусу біля пн. межі Тельманів. р-ну. Роз­копано понад 30 давніх майстерень з обробітку кременю біля Казен­ного Торця, Сухого Торця, Кривого Торця, Бахмутки, Осики, Кринки. 1930 під час будівництва в Маріуполі металург. комбінату «Азов­сталь» (нині ВАТ) виявлено памʼятку європ. значе­н­ня — могильник неоліт. часу, де роз­копано 122 похова­н­ня. У понад 80-ти насел. пунктах від­крито памʼятки періоду міді–бронзи (3–1 тис. до н. е.). Від 4–3 тис. до н. е. область належала до зони пере­важа­н­ня кочового господарства. У 1 тис. до н. е. — 1 тис. н. е. тут мешкали скіфи, сармати та ін. кочові народи. У часи Київ. Русі землі Д. о. населяли печеніги та половці. Після пере­мож. походу київ. князя Святослава 965 і заснува­н­ня Тмутаракан. князівства на цю тер. посилився вплив Давньорус. держави. Згодом Подо­н­ня та узбереж­жя Азов. моря почали заселяти словʼяни. Приазовʼя неодноразово досягали війська Володимира Мономаха. Вони здобули низку міст на Сівер. Дінці та змусили від­ступити половців за Дон і Волгу. 1223 на р. Калка від­булася битва обʼ­єд­наного руського (дружини галиц., волин., київ., черніг. та ін. князів) та половец. військ з монголо-татар. військами. Через від­сутність згоди та єдиного командува­н­ня русько-половец. війська за­знали поразки. Після татар. навали тер. Д. о. ві­ді­йшла до складу Золотої Орди і тривалий час лишалася малозаселеною. Від поч. 16 ст. — під впливом Крим. ханства. У 17–18 ст. пн. частини тер. — у межах Слобід. України, прав­обереж­жя Кальміусу — земель Вільностей Війська Запорозького низового, решта — Всевеликого Війська Донського. Загалом колонізацію краю роз­почато у 2-му десятиріч­чі 16 ст. від берегів Сівер. Дінця. Осн. роль у формуван­ні по­стій. місц. населе­н­ня належала запороз. і донському козацтву. На тер. Дикого поля (незаселена степова тер. Пн. Причорноморʼя між Дні­стром і Доном) спершу з метою пром. діяльності, а згодом і для осілого життя, проникали пере­селенці з Сіверщини під час польс.-литов. війни. Для захисту пд. кордонів Рос. імперії тут зводили сторож. козац. пости, згодом почали селитися селяни-втікачі з прав­обереж. губерній, які стали першими солеварами й будівниками низки слобід. 1571 налічувалося 73 сторожі. На­прикінці 17 ст. пд. кордони Рос. імперії у межах області охороняли козаки Ізюм. слобід. козац. полку. Пере­селенці з Прав­обереж. України на нових місцях за­ймалися вирощува­н­ням зерн. культур, скотарством, бджільництвом, борошномел. справою й винокурі­н­ням. Вони пере­несли сюди свій досвід саджа­н­ня вишень, яблунь, слив. Одним із най­старіших міст області є Словʼянськ (до 1794 — Соляний, Тор). Згадка про нього є у «Слові о полку Ігоревім». Перше писемне свідче­н­ня (царська грамота на земел. володі­н­ня) про населені місця датовано 1642 і стосується Святогір. монастиря (Свято-Успенська Святогірська лавра), який, імовірно, засн. у 1-й пол. 13 ст. київ. ченцями. 1707 у пониз­зі Дону вибухнуло козац.-селян. пов­ста­н­ня під проводом бахмут. отамана К. Булавіна (у Артемівську 1971 встановлено його погру­д­дя), без­посеред. причиною якого стало прагне­н­ня Петра І скасувати традиц. право запороз. і донських козаків на самоврядува­н­ня та заборонити їм при­ймати до себе селян-втікачів. Після придуше­н­ня пов­ста­н­ня 1709 карал. загони спалили над Сівер. Дінцем козац. м-ка, слободи й хутори, де проживали селяни-втікачі. К. Булавін, оточений змовниками, застрелився (за ін. даними, його вбили козаки старшини І. Зерщикова). Продовжуючи боротьбу проти Крим. ханства й Туреч­чини за вихід до Чорного моря, цар. уряд заселяв пд. землі також іноз. колоністами, зокрема сербами, болгарами, греками, вірменами та ін. Після заснува­н­ня у 1-й пол. 18 ст. Нової Січі (існувала 1734–75) у р-ні сучас. с. Покровське (Нікопол. р-н Дні­проп. обл.) пд. землі області входили до Кальміус. паланки, зх. — частково до Самарської. За грамотою цариці Єлизавети Петрівни 1746 землі на Сх. від Кальміусу та в бас. Міусу на­дано в користува­н­ня донському козацтву. Після рос.-турец. війни 1768–74 на узбереж­жі Азов. моря та на правому березі Кальміусу грец. пере­селенці з Криму заснували 24 слободи. 1778 у гирлі Кальміусу, на місці запороз. фортеці, закладено м. Па­вловськ, яке 1779 пере­йменовано на Маріуполь, 1780 заселено греками. Від 1708 тер. сучас. Д. о. пере­бувала в складі Азов. губ., 1783–97 — Катеринослав. намісництва, 1797–1802 — Новорос. губ. 1802 значна частина тер. (Маріупольщина та Бахмут. пов.) уві­йшла до Катеринослав. губ., пн.-зх. частина її (сучас. Словʼян. р-н) у той період була в складі Слобідсько-Української (від 1835 — Харків.) губ., від 1792 пд.-сх. землі (нині Новоазов., Старобешів., Шахтар. і Амвросіїв. р-ни) належали до Області Війська Донського. На­прикінці 18 ст. у межиріч­чі Кальміусу та Грузького Єланчика (нині Новоазов. р-н) виникла низка прус., баден. і саксон. колоній. Нім. колонізація тут тривала аж до кін. 19 ст. У 1810-х рр. у Маріупол. пов. засн. євр. с-ща Хлібодарівка, Рівнопі­л­ля та Затиш­шя, у 1860-х рр. у пн. частині області — поселе­н­ня амніст. рос. урядом роз­кольників, які повернулися з Молдови, Литви та Польщі. До поч. 2-ї пол. 19 ст. у пд.-сх. частині області утвор. слободи Амвросіївка, Зуївка, Авдіївка, Харцизька, Макіївська, с-ща Ханженкове, Кутейникове, у зх. і центр. частині — с-ща Гришине, Селидівка, Гродівка, Добропі­л­ля, Авдотьїне, Олександрівка, слобода Григорівка, с. Семенівка. Після рос.-турец. війни 1828–29 козаки ліквідованої турец. владою Задунай. Січі на Зх. від Маріуполя заснували станиці Азов. козац. війська. Їхніми нащадками та донськими козаками 1850 закладено станицю Новомиколаївська (нині м. Новоазовськ). Поряд із укоріненим тут вже с. госп-вом та соляним промислом у 19 ст. бурхливо роз­вивалися млинар.-крупʼяне виробництво, чумацтво та візникува­н­ня. На поч. 1790-х рр. у Бахмут., Маріупол. і Словʼян. повітах функціонувало 249 млинів. На­прикінці 18 ст. у межах сучас. Д. о. мешкало бл. 120 тис. осіб понад 30-ти етносів: 1779 українці складали 61,3 % від заг. чисельності, росіяни — 20,5 %, греки — 7,3 %, молдавани — 2,5 %. У 1-й пол. 18 ст. в Кальміус. і Самар. паланках Війська Запорозького працювала значна кількість заг.-осв. шкіл, у Торі — дяківка, від 1808 у Бахмуті — перше нар. училище. Загалом у 1860-х рр. на тер. Маріупольщини та Бахмут. пов. діяло 47 початк. шкіл, в яких на­вчалося 1,4 тис. дітей. Ліквідація особистої залежності селян від земле­власників після селян. реформи 1861 сприяла подальшому зро­стан­ню міст і міського населе­н­ня. Унаслідок пошук. робіт під керівництвом академік АН СРСР та УРСР О. Карпинського (у Соледарі — погру­д­дя) у 2-й пол. 19 ст. виявлено величезні поклади камʼяної солі в Бахмут. улоговині. Роз­виток камʼяновугіл. промисловості регіону повʼязаний з діяльністю рудо­знавців Г. Капустіна та В. Лодигіна, які 1721 від­крили перші вугіл. родовища побл. Бахмута. Ві­домості про значні поклади вугі­л­ля цар. двір уперше одержав від козаків. Його викори­ста­н­ня населе­н­ням для побут. потреб з пластів, що виходили на поверх­ню землі, зафіксовано на­прикінці 17 ст., пром. видобуток роз­почато на­прикінці 18 ст. Однак, порівняно із зх.-європ., перші донбас. шахти були над­звичайно примітивними. На поч. 19 ст. діяли селян. копальні у селах Зайцеве Бахмут. пов., Олександрівка (нині у межах Донецька). Серед власників шахт — брати Рутченки, Риков, Карпов, Кравченко, Котляревські. 1839 вугі­л­ля видобували в 14 місцях сучас. Д. о., зокрема у р-ні Селидова, Щербинівських хуторів, Микитівки. 1867 закладено велику шахту в Горлівці. 1870 у Донец. краї видобуто вже 15,6 млн пудів. Системат. ви­вче­н­ня вугіл. покладів тут проводили вчені-геологи Л. Лутугін, Ф. Чернишов, П. Лебедєв. У 2-й пол. 1860-х рр. створ. перші геол. карти. 1895 у Макіївці від­крито першу на Донбасі збагачувал. ф-ку потуж. 60 т на год., 1905 споруджено під­земну електр. від­катку, 1908 — перші електр. під­йомну машину та під­йомник породи на терикон. У 1890-х рр. 2 найбільші камʼяновугіл. копальні — Рутченківська та Новорос. товариства — давали понад 20 % усього видобутку вугі­л­ля в басейні. Продаж вугі­л­ля став однією з гол. статей місц. торгівлі. На­прикінці 18 ст. в Маріуполі, Словʼянську та Бахмуті від­бувалося по 4 ярмарки на рік. Важка індустрія області почала роз­виватися в 1870-х рр. від часу побудови залізниць. Першу залізничну лінію прокладено 1869, це була ділянка Курсько–Харківсько–Азовської залізниці, що сполучала м. Ростов і центр. губернії Росії з Горлівкою. 1872–82 споруджено Костянтинів., Донец. і Маріупол. лінії, що сполучили більшість міст і великих с-щ ниніш. Д. о. між собою та з пром. центрами України й Росії. 1884 Катеринин. залізниця зʼ­єд­нала Донбас з Криворіж­жям. На зро­ста­н­ня донец. індустрії також впливав іноз. капітал, насамперед франц., а також бельг., нім., британ. та ін. Іноз. акціонери організували трести «Продвугі­л­ля» (1904 йому належало 75 % видобутку вугі­л­ля в Донбасі) і «Продмет». 1872 акц. «Новорос. товариство камʼяновугіл., залізороб. і рейкового виробництва», роз­порядником якого 1869–89 був британець Дж. Юз, у межах сучас. Донецька заснувало перший металург. завод, який через 20 р. став одним із найбільших у Рос. імперії (нині ЗАТ «“Донецьк­сталь” Металургійний завод»). 1894 задуто першу домну чавуноплавил., залізороб. й сталеливар. заводу з мех. ф-кою франц. акц. «Донец. товариства залізороб. й сталевар. виробництва», 1898 — Торец. сталеливар. і мех. заводу бельг. акц. «Торец. сталеливар. і мех. анонім. товариства» (1920 їх обʼ­єд­нано в Торец. сталеливар. і мех. завод ім. К. Ворошилова, нині ВАТ «Дружківський завод металевих виробів»), 1895 — Петров. металург. заводу рос.-бельг. акц. товариства (нині ВАТ «Єнакієвський металургійний завод»), 1897 — металург. заводу бельг. акц. «Товариства залізо­прокат. заводів» (нині ВАТ «Костянтинівський металургійний завод»). 1898 отримано перший чавун у домен. печі маш.-буд. заводу нім. фірми «В. Фіцнер і К. Гампер» (від 1933 — Старокр­аматорський машинобудівний завод і Кр­аматорський металургійний завод, нині обидва — ВАТи), 1896 введено в дію металург. завод «Нікополь» франц. акц. «Нікополь-Маріупол. гірн.-металург. товариства», 1899 — металург. завод «Провіданс» бельг. акц. компанії «Рос. Провіданс» (від 1920 — Маріупол. обʼ­єд­нані металург. заводи, нині ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Іл­ліча»), металург. завод «Уніон» (нині ЗАТ «Макіївський металургійний завод»). 1899 Юзів., Петров., заводи «Уніон», «Нікополь», «Провіданс» виплавляли 35,1 млн пудів чавуну (бл. 17,5 тис. робітників). У Костянтинівці іноз. під­приємці заснували склозавод, у Словʼянську — содові під­приємства. На­прикінці 19 ст. сформувався Пд. гірн.-пром. р-н і його складові частини — Бахмут., Горлівсько-Щербинів., Юзів. та ін. гірн. округи. Завдяки швидкому роз­витку гірн. промисловості в Донбасі та залізоруд. в Кривому Розі (нині Дні­проп. обл.) він пере­творився на найбільший вугіл.-металург. р-н Росії (пізніше О. Блок назве його «Новою Америкою»). На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. поміт. внесок у становле­н­ня металургії зробили ві­домі фахівці М. Курако (засн. школи доменщиків — «куракін. академії») та І. Бардін. На поч. 20 ст. почали виникати під­приємства коксохім. і маш.-буд. галузей. Роз­виток промисловості су­проводжувало зро­ста­н­ня насел. краю. 1863 на тій частині тер. сучас. Д. о., що входила до Катеринослав. губ., проживало 200 тис. осіб. За даними 1-го Всерос. пере­пису насел. 1897, на тер. Бахмут. та Маріупол. повітів налічувалося 586,5 тис. осіб, 1915 у цих повітах мешкало вже бл. 1 млн осіб. Формува­н­ня пром. пролетаріату Донбасу від­бувалося здебільшого за рахунок роз­ореного селянства. На­прикінці 19 ст. шахтар. склад поповнили вихідці з Тамбов., Тульської, Орлов., Черніг., Полтав., Харків., Катеринослав. губерній. Внаслідок міграц. процесів пере­важно з рос. губ. (лише 1871 у Донбас прибуло 82,5 % робітників з чорнозем. центру) край по­ступово ставав найбільш зрусифікованою частиною України. Перед 1-ю світ. війною насел., яке мешкало в межах сучас. області, обслуговували 34 лікарняні заклади та 157 лікарів. Ще в ті часи були зафіксовані аварії на шахтах з великою кількістю жертв. Так, 1898 під час вибуху газу на руднику «Іван» загинуло 60 осіб, 1908 на Риків. шахті — 274 особи, 1912 на шахті «Італійка» — 118 осіб. Спо­стерігався й масовий травматизм на металург. під­приємствах. Тільки в рік пуску заводу «Уніон» травмовано 634 робітники. На­прикінці 1880-х рр. край від­відав Д. Менделєєв, який досліджував стан повітря побл. великих шахт і під­приємств. Через важкі умови життя та праці робітників час від часу від­бувалися страйки. Велика хвиля страйків охопила Донбас під час рос. революції 1905. У грудні того ж року у Горлівці від­бувся зброй. ви­ступ робітників, який жорстоко придушили жандармерія та війська. На поч. 1910-х рр. у Бахмут. і Маріупол. пов. працювало 379 початк. шкіл, де на­вчалося бл. 15 тис. учнів, з серед. навч. закладів функціонували 4 комерц. училища в Юзівці (назва Донецька до 1924), Горлівці, Бахмуті, Макіївці та кілька г-зій, у Горлівці діяло штейгер. училище, у Макіївці — школа десятників. Викладали пере­важно російською мовою. Від березня 1917 робітництво Донбасу, яке за своїм складом було наполовину російським, охопили рос. ліві течії — есери, меншовики, більшовики. Укр. партії мали не­значний вплив. У ході Визв. змагань 1917–21 влада неодноразово змінювалася. На поч. 1918 на Лів­обереж. Україні, зокрема й на тер. сучас. Д. о., за допомогою військ. частин, надісланих з Москви (група О. Єгорова), владу встановили донбас. більшов. організації, очолені Артемом (Ф. Сергєєв), К. Ворошиловим, О. Пархоменком. Створеній червоній гвардії протистояли війська донських козаків під керівництвом О. Каледіна (зі Сх.) та УЦР (із Зх.). За адм.-тер. поділом УНР, затв. 6 березня 1918 УЦР, тер. сучас. області роз­ділено між трьома землями: Азовською з центром у Маріуполі, Донеч­чиною з центром у Словʼянську та Половецькою з центром у Бахмуті. У лютому–квітні 1918, коли під тиском нім. і укр. військ більшовики залишили тер. України, тут проголошено формал. владу Донецько-Криворізької Радянської Республіки. 8 серпня 1918 уряди Української Держави та Дону під­писали договір про осн. принципи дво­сторон. від­носин. Ним затв. сх. кордон України по лінії межі Катеринослав. губ. з деяким пере­суне­н­ням на Сх. побл. Маріуполя. Влада Директорії тут тривала недовго, на поч. 1919 Донбас знову захопили більшов. війська, до кін. травня того ж року — Добровол. армія А. Денікіна. У ході боїв між Червоною армією та денікінцями у багатьох містах по кілька разів змінювалася влада. Водночас на Приазовʼї діяли числен­ні загони Н. Махна, які протягом 1919, будучи союзниками Червоної армії, двічі здобували Маріуполь. У грудні 1919 — січні 1920 більшовицькі війська остаточно утвердили рад. владу в краї. Воєн­ні дії 1918–20 мали досить негатив. вплив на роз­виток промисловості. Бл. половини шахт були затоплені або завалені (з 1816 копалень діяло 959), тут працювала лише третина довоєн. кількості гірників. З низки металург. під­приємств функціонував (не на повну потужність) тільки Єнакієв. завод. Порівняно з довоєн. станом 1920 видобуток вугі­л­ля впав до 4,6 млн т, випуск метало­продукції скоротився до 0,5 %. Поперед. рівня в краї досягнуто 1928–29. На поч. 1920-х рр. тут роз­почато націоналізацію пром. під­приємств, будівництво коксо-хім. і маш.-буд. заводів, рекон­струкцію за­старілих і будівництво нових шахт, модернізацію вугіл. промисловості загалом. Через брак коштів на від­новле­н­ня видобуток вугі­л­ля в ті роки зосереджено на найбільших шахтах, 1925 їхня кількість зменшилася до 238. Однією з вирішал. умов успіш. від­будови стала електрифікація Донбасу. 1926 введено в дію 1-у, 1928 — 2-у чергу Штерів. ДРЕС, згодом — Зуїв. ДРЕС, місц. електро­станції в Артемівську, Маріуполі, с-щі Щербинівка. 1934 стали до ладу найпотужніший у світі Новокр­аматорський машинобудівний завод (нині ЗАТ), Маріупол. металург. комбінат «Азов­сталь», на якому працювали дві найпотужніші в СРСР 250-тонні мартенів. печі. Нові цехи та агрегати споруджено на Маріупол. ім. Іл­ліча, Сталін., Єнакієв., Макіїв. металург. заводах. Велике госп. значе­н­ня мало заверше­н­ня 1937 будівництва магістралі Донбас–Москва протяжністю 1100 км. Також роз­ширено та реконстру­йовано Ясинуват., Дебальців. і Краснолиман. залізничні вузли, побудовано перші в СРСР механіз. гірки на станціях Красний Лиман та Дебальцеве. Завдяки успіш. здійснен­ню рекон­струкції область пере­творилася на одну з найважливіших баз індустріалізації СРСР. Як і до 1-ї світової війни насел. по­ступово знову почало зро­стати, пере­важно за рахунок пере­селенців з Росії. Поряд з від­будовою промисловості в шахтар. краї прослідковувався також бурхливий роз­виток освіти. Зро­стала мережа заг.-осв. і профес.-тех. шкіл, різних курсів. Доросле насел. здобувало освіту у школах лікнепу. 1921 у Юзівці засн. гірн.-мех. технікум (від 1926 — гірн. ін­ститут, нині Донецький національний технічний університет) та робітфак при ньому, 1923 — Кр­аматор. маш.-буд. технікум. 1 січня 1923 у Донец. губ. роз­почалася перед­бачена планом Наркомосу українізація, внаслідок якої лише 1924 кількість україномов. шкіл зросла з 7-ми до 181. 1932 таких шкіл у Донбасі вже налічувалося 1769. Цей період на Донеч­чині, як і по всій Україні, завершився з при­значе­н­ням у січні 1933 секр. ЦК КП(б)У П. Постишева та самогубством наркома освіти М. Скрипника (уродженець м. Ясинувата). Від­тоді тут роз­почався зворот. процес — масовий пере­хід шкіл на рос. мову викла­да­н­ня (на­прикінці 1980-х рр. у Д. о. з 1217 шкіл з українською мовою на­вча­н­ня працювало лише 105, у 1970-х рр. у Донецьку вже не було жодної). У 1920-х рр. роз­почато будівництво сотні тисяч житл. споруд (1925 для шахтарів «Донвугі­л­ля» зведено 1300 дво- та триповерх. будинків), закладів культури, мед. установ. У Святогірську, Маріуполі, Словʼянську від­крито санаторії й будинки від­починку. Особливо схил. до протестів проти соц. не­справедливості пролетар. насел. краю рад. керівництво намагалося забезпечити найкращі умови порівняно з жит. ін. регіонів України. На поч. 1926 функціонувало 216 робітн. клубів, 246 сільбудів, 187 хат-читалень. 1920 у Костянтинівці роз­почав роботу перший у Донбасі професій. театр, 1924 в Артемівську — театр «Синя блуза», 1925 створ. хор «Сурма Донбасу». 1933 до Донецька пере­їхав і працював до 1950-х рр. українською мовою театр робітників Червонозавод. р-ну Харкова, основу трупи якого першочергово складали актори театру «Березіль» (нині Донецький обласний академічний український музично-драматичний театр). Муз. мистецтво популяризували числен­ні хор. колективи, інструмент. та духові оркестри під­приємств, Палаців культури, клубів. Від­крито низку кінотеатрів, насел. пунктами курсували пере­сувні кіно­установки. Серед період. ви­дань між­воєн. років — газети «Всесоюзная кочегарка», «Молодой шахтер», «Диктатура труда», «Кочегарка», журнали «Спутник партийного работника Донбас­са», «Спутник донецкого пропагандиста», «Просвещение Донбас­са», «Забой». У 1-й чв. 20 ст. з ініціативи крає­знавців М. Сибільова та С. Одинцової роз­почато широкі археол. та етногр. дослідж. Створений ними крає­знавчий музей у Святогірську став знач. наук. установою. Прагнучи отримати якнайбільші прибутки, рад. керівництво багаторазово використовувало Д. о. як плацдарм, на якому ви­пробовували різноманітні способи комуніст. агітації та пропаганди. Вирішал. роль у цьому ві­діграло започаткува­н­ня соц. змагань. «Рухом ударників» на поч. 1932 були охоплені майже 60 % шахтарів області. 1929 організовано заг.-донецьке та між гірниками Донбасу і Кузбасу змага­н­ня. Продовжувач стаханов. руху вибійник Горлів. шахти № 1 «Кочегарка» М. Ізотов 11 вересня 1935 видобув 241 т вугі­л­ля за зміну (замість 7 т за нормою), пере­кривши всі існуючі рекорди (31 серпня 1935 на шахті «Центральна-Ірміне» у с-щі Ірміне, нині у межах м. Стаханов Луган. обл., О. Стаханов вирубав 102 т, 18 вересня 1935 — 227 т, на цій самій дільниці 3 вересня 1935 М. Дюканов — 115 т). Його послідовниками були: на залізнич. транс­порті — машиніст паровоз. депо Словʼянськ П. Кривоніс (майже вдвічі пере­вершив середню тех. швидкість воді­н­ня товар. по­їздів; зберігся його особистий паровоз Еу-684-37, нині памʼят. знак) і складач по­їздів на ст. Ясинувата М. Кожухар (встановив рекорд у швидкіс. скла­дан­ні по­їздів); у металургії — сталевар Маріупол. металург. заводу ім. Іл­ліча М. Мазай (з 1 м² поду домен. печі одержав 12,7 т сталі замість 7–8 т, які давали новатори того часу, згодом — 15 т; закатований нацистами); у с. госп-ві — перша в СРСР жінка-тракторист, організаторка жін. трактор. бригади в Старобешів. МТС П. Ангеліна. Стаханов. рух, попри його «організованість» згори, сприяв під­вищен­ню продуктивності, вдосконален­ню організації праці та профес. зро­стан­ню працівників. Їхній досвід зберіг своє значе­н­ня під час 2-ї світової війни, у ході післявоєн. від­будови та в подальші роки. Сільс. насел. краю потерпало від голоду 1921–22, 1946–47 та голодомору 1932–33. Жит. с.-г. р-нів від­чули на собі жахливу сталін. політику колективізації, роз­куркуле­н­ня, карал. акції у формі конфіскації всього продовольства під ви­глядом хлібозаготівель. Водночас на донец. шахтах і заводах зна­йшли порятунок тисячі людей, з ін. регіонів України, де голодомор набрав найжахливіших роз­мірів. Досить поширеною справою компарт.-рад. влади було викри­т­тя роз­кольниц. діяльності троцькіст.-зіновʼєв. антипарт. блоку, різноманіт. контр­рев. і фашист. організацій, члени яких нібито за­ймалися шпигунством, намагалися за­шкодити «роз­квіту» Донбасу та загалом рад. держави. 1930–50 у Д. о. за політ. мотивами ре­пресовано понад 100 тис. осіб. Здебільшого пролетар. насел. пере­бувало під впливом тодіш. ідеології. Так, від 1926 до 1940 лави обл. парт. організації зросли в 2,3 рази: їх поповнили 77,9 тис., комсомол — 194 тис. осіб. За пере­писом 1939 насел. області становило понад 3 млн осіб, бл. 75 % якого проживало в містах. Заг. житл. фонд у містах і смт складав 15,6 млн км². На­прикінці 1930-х рр. у Д. о. вже діяло 7 ВНЗів, у технікумах на­вчалося 16,7 тис., у заг.-осв. школах — бл. 550 тис. учнів, працювали театр опери та балету, 6 драм. театрів, театр муз. комедії, філармонія, 1138 Палаців культури та клубів, 1190 б-к (3 млн книг), 514 кіно­установок, 269 мед. закладів. Напередодні 2-ї світової війни потуж. електро­станцій в області становила 464 кВт, пром-сть давала 29,3 % заг.-союз. видобутку вугі­л­ля (за рівнем механізації Донбас посідав 1-е м. серед вугіл. басейнів світу), 29,2 % — чавуну, 22,7 % — сталі та прокату; 1940 колгоспи (1136, бл. 67 % посів. площ) та радгоспи (159, бл. 33 % посів. площ) зібрали (6002 трактори, 2179 комбайнів) 12 млн центнерів зернових; протягом 1920–30-х рр. маш.-буд. заводи виготовили понад 15 тис. металург. устаткува­н­ня, 1185 вруб. машин, значну кількість металорізал. вер­статів, шахт., під­йом. та породонавантажувал. машин, перші вугіл. комбайни, електровози, екс­каватори. Від­разу ж після нападу Німеч­чини на СРСР пром. під­приємства почали випускати продукцію для потреб фронту, зокрема на Сталін. металург. заводі виготовляли корпуси авіабомб, гранат. На­прикінці серпня 1941 роз­почато створе­н­ня лінії оборони на під­ступах до Донбасу, у вересні — евакуацію (навіть під без­перерв. бомбардува­н­нями ворожої авіації) кваліфік. робітників і цін­ного устаткува­н­ня до Сибіру, на Урал та в Казах­стан. У жовтні того ж року в м. Магнітогорськ (Челябін. обл., РФ) випущено першу продукцію Маріупол. металург. заводом ім. Іл­ліча. У перші місяці війни у рад. армію додатк. при­звано 175 220 жит. Д. о., у жовтні 1941 — ще 61 245. У серед. жовтня нім. війська впритул на­близилися до Донбасу, згодом захопили Сталіно, Макіївку, Горлівку, Красноармійськ, Словʼянськ, на поч. листопада окупували центр. та пд.-сх. частини області та ви­йшли до рік Сівер. Дінець і Міус. Захоплена тер. Д. о. уві­йшла до т. зв. військ. зони, що під­порядковувалася без­посередньо командуван­ню гітлерів. військ. Для екс­плуатації донец. шахт і заводів тут створ. гірн.-металург. товариство «Схід». У своїх загарбниц. планах гітлерівці від­водили Донбасу особливе місце, порівнюючи його зі Сх. Руром. Вони роз­раховували пере­творити область в «прикордон. арсенал», викори­стати як базу для забезпече­н­ня своєї воєн. промисловості вугі­л­лям і металом. Політика нацистів була скерована на масове знище­н­ня насел., перед­усім противників режиму (діяли рад. під­пі­л­ля, похідні групи ОУН), а також євреїв і циган, насильниц. вивезе­н­ня на примус. роботи до Німеч­чини молоді, на роз­грабува­н­ня природно-ресурс. потенціалу області. За роки окупації вбито 279 тис., на каторгу до Німеч­чини вивезено бл. 200 тис. жит. Д. о. звільнена 1943 у ході Донбаських операцій 1941–43. Боротьба за Донбас почалася взимку 1943 у донських і приволз. степах, продовжувалася влітку на рубежі ріки Сівер. Донець і закінчилася восени у Придні­провʼї. У результаті без­зупин. на­ступу в серпні–вересні 1943 війська Пд.-Зх. (командувач — генерал армії Р. Малиновський) і Пд. (Ф. Толбухін) фронтів просунулися від Сівер. Дінця та Міусу на глиб. понад 300 км майже за 40 діб. У жорстоких боях вони роз­громили 11 піхот. і 2 танк. дивізії су­противника. У визв. боях за Донбас загинуло бл. 150 тис. рад. воїнів, на фронтах 2-ї світової війни — майже 300 тис. донбасівців. Жодний пром. регіон світу не за­знав таких мас­штаб. руйнувань. Спустошуючий «смерч» двічі про­йшовся тер. області: 1941 — із Зх. на Сх., 1943 — зі Сх. та Зх. За­стосува­н­ня тактики «випаленої землі» мало вражаючі наслідки. Особливо по­страждала вугіл. пром-сть. Знач. руйнувань за­знали металург. та хім. під­приємства, залишилися руїни від коксохім. і маш.-буд. заводів. Протягом 1941–43 у Д. о. пі­дірвано та затоплено 314 осн. і 30 новозбудов. шахт, по­шкоджено понад 2100 км під­зем. виробок, знищено 280 метал. ко­прів, 515 пі­ді­ймал. машин, 570 гол. вентиляц. при­строїв, 22 домен. і 43 мартенів. печей, 34 прокат. стани, 3 блюмінги, 8 тис. км залізнич. шляхів, 1500 мостів, 27 локомотив. депо, 28 вагон. депо і вагоноремонт. пунктів, 400 вокзалів і станцій. будинків, пі­дірвано та спалено сотні тисяч м² житл. та громад. площ. Обʼєм води, що заповнила шахтні виробки, складав понад 800 млн м³. Фактично у зруйнованому стані пере­бували 3 найбільші ДРЕС — Зуїв., Курахів., Штерівська. Заг. збитки, зав­дані госп. комплексу області, склали 30 707 млн крб. Від­родже­н­ня «Всесоюз. кочегарки» стало всенар. справою, найважливішим політ. і військ.-госп. зав­да­н­ням. З багатьох регіонів СРСР у Донбас прибували ешелони з написами «Терміново! В Україну», «Терміново! У Донбас». До поч. 1945 у Д. о. вже діяло 8 домен. і 24 мартенів. печей, 2 бесемерів. конвертери, 15 прокат. станів, 60 кокс. батарей. По­ступово Донбас за обсягом вуглевидобутку знову став гол. басейном СРСР, його питома вага у всесоюз. мас­штабі досягла 26,7 %. Поряд з від­новле­н­ням нар. господарства регіону числен­ні труд. бригади під­німали з руїн міста та с-ща. 1954 роз­почато будівництво Старобешів. ДРЕС, до 1958 споруджено канал Сівер. Донець–Донбас. 1951–58 у області введено в екс­плуатацію 20 нових шахт, 3 потужні домен­ні печі, 1959–65 — 90 нових пром. під­приємств і бл. 20 цехів і вироб-в, зокрема й 14 шахт і 12 вугле­збагачувал. ф-к. Від 1951 до 1958 валовий випуск пром. продукції зріс більш як у 2,1 рази. Видобуток вугі­л­ля 1958 становив 87,9, 1965 — 101,8 млн т. У 2-й пол. 1950-х рр. валовий збір зернових досяг 1 млн 392 тис. т, виробництво молока проти 1953 зросло на 200 тис. т, значно збільшився випуск мʼяса. За успіхи, досягнуті в роз­витку с. господарства, Президія ВР СРСР 26 лютого 1958 нагородила Д. о. орденом Леніна. На поч. 1960-х рр. в економіці області по­двоїлося виробництво валової продукції хім. промисловості, у 2,7 рази зріс випуск товарів нар. спожива­н­ня; під­приємства та організації освоїли бл. 100 важливих видів продукції, роз­робили та виготовили 197 видів нових машин, механізмів і устаткува­н­ня. За своїм тех. рівнем 42 типи машин пере­вершили рівень найкращих світ. зразків. Базою тех. пере­озброє­н­ня всіх галузей нар. господарства в той період стала його суціл. електрифікація. Однією з найбільших у СРСР була Донецька залізниця. Лише на­прикінці 1950-х — на поч. 1960-х рр. її вантажообіг зріс більш як на 40 %. На справжні мор. ворота Донбасу пере­творився Маріупольський морський порт. Широкого роз­витку набув також автомобіл. та авіац. транс­порт. 1965 обл. автобус. трест обслуговував понад 580 маршрутів. До поч. 1970-х рр. прокатні стани, крокуючі екс­каватори, вугіл. комбайни, метал і вугі­л­ля, вироби хім. та скляної пром-стей Донец. краю почали надходити до 8-ми зарубіж. країн. Низка кваліфік. працівників під­приємств області надавала допомогу в буд-ві пром. обʼєктів Польщі, Болгарії, Румунії, Афгані­стану, Індії та ін. країнам. За успіхи, досягнуті у роз­витку нар. господарства та особливо важкої індустрії, 2 грудня 1970 Д. о. нагороджено другим орденом Леніна. У 1-й пол. 1970-х рр. масовим стало змага­н­ня труд. колективів за право володіти призами труд. слави імені героїв перших пʼятирічок — М. Ізотова, М. Мазая, П. Ангеліної. Їх присуджували за під­сумками року кращим під­приємствам вугіл. і металург. пром-стей, с. господарства. Першими отримали ці призи колективи під­приємств, де починали свій шлях прославлені герої — горлів. шахта «Кочегарка», Маріупол. металург. завод ім. Іл­ліча, колгосп «Зоря» Старобешів. р-ну. Значна увага приділялася впроваджен­ню у виробництво досягнень НТП. 1971–75 колективи пром. під­приємств області здійснили 13 108 заходів щодо впровадже­н­ня пере­дової технології, освоїли випуск 675-ти нових видів продукції. До 1974 щоріч. валовий збір зернових у Д. о. зріс до 1,9 млн т. Заг. цифри, що від­ображали рівень роз­витку промисловості в цілому, деякою мірою «приховували» ті негативні тенденції, що почали прослідковуватися у вугіл. галузі Донбасу. Екс­тенсив. шлях роз­витку, під­кріплений командно-адм. методами, не міг гарантувати по­стій. зро­ста­н­ня вироб. показників. Досягши піку видобутку 1970, вуглевидобувні під­приємства області стали по­ступово скорочувати виробництво: 1970 — 106,8, 1980 — 98,5, 1990 — 80,5 млн т. Не­зважаючи на продовже­н­ня у 1970–80-х рр. робіт з тех. пере­озброє­н­ня галузі, істот. поліпше­н­ня стану шахт. фонду досягнуто не було. Намітилася тенденція погірше­н­ня у спів­від­ношен­ні вироб. потужностей, що вибували та вводилися в дію. Зокрема 1971–79 закрито 70 шахт вироб. потуж. 16,5 млн т, а від­кри­т­тя нових 17 і заверше­н­ня рекон­струкції 28 до­зволило ввести в екс­плуатацію потужності в обсязі лише 40 млн т. Для вугіл. бас., у якому 40 % шахт працювали понад пів­столі­т­тя після здачі в екс­плуатацію без рекон­струкції, такі повіл. темпи модернізації мали тяжкі наслідки. Через затрима­н­ня удосконале­н­ня вентиляції, під­зем. транс­порту, поліпше­н­ня температур. режиму, робота на під­зем. ділянках ставала дедалі небезпечнішою. Протягом 1970-х рр. на шахтах Донбасу щорічно ставалося 3–4 вибухи метану, що мали важкі наслідки. Недо­статньо задовольняли потреби шахт й у серій. устаткуван­ні, не ви­стачало мех. комплексів для ви­йма­н­ня тонких положистих і крутих пластів, прохідниц. комбайнів для міцних порід. Тим часом роз­робле­н­ня з кожним роком за­глиблювалися на 8–10 м і до поч. 1980-х рр. більшу половину вугі­л­ля добували у шахтах з ускладненими гірн.-геол. умовами. 1981–85 на шахти Д. о. наді­йшов 51 комплекс для роз­робле­н­ня тонких пластів КМ-103 замість запланованих 195-ти, від­повід­но комплексів КМТ — 3 замість 30-ти, комплексів КМТ, що працюють з високим навантаже­н­ням, — 18 замість 60-ти. Брак коштів і від­ступ від їхнього цільового викори­ста­н­ня на довгі роки затягували тех. пере­озброє­н­ня шахт. У 1980-х рр. рекон­струкцію провели фактично лише на Новодзержинській та Краснокутській шахтах. На шахті ім. Ю. Гагаріна ВО «Артемвугі­л­ля» через недофінансува­н­ня роботи велися вкрай повільно, на шахті «Україна» ВО «Селидів­вугі­л­ля» заверше­н­ня рекон­струкції пере­несли з 1985 на 1995. Проте Д. о., що пере­живала один із критич. етапів своєї історії, продовжувала давати країні паливо, загалом повністю задовольняючи потреби нар. господарства в коксів. і енергет. вугіл­лі. Працюючи у складних гірн.-геол. умовах, при від­сутності до­стат. кількості необхід. тех. засобів, шахтарі краю вершили справж. труд. по­двиг, виконуючи під­вищені вироб. плани і додатк. зобовʼяза­н­ня. На поч. 1980-х рр. нормативну вироб. потуж. шахт використовували на 97,5–104,8 % (У США — на 58–64 %, ФРН — на 89 %). Невирішені вчасно про­блеми галузі виявили себе особливо гостро на поч. 1990-х рр.

Вагоме місце в економіці Д. о. й нині посідає пром-сть. Наявність паливно-енергет. і мінерал.-сировин. ресурсів й надалі сприяють тут роз­витку пром. комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, наук. та соц. інфра­структури. В області пере­важають металург. (49 %) і паливно-енергет. (23,5 %) комплекси та загалом виробляється пʼята частина від заг.-держ. обсягу пром. продукції (з випуску осн. видів Д. о. посідає перші та провід­ні місця в Україні). Понад половину пром. виробництва припадає на 2 найбільших пром. центри — Донецьк (18 %) та Маріуполь (37 %).

Д. о. є осн. по­стачальником коксохім. сировини (камʼяне вугі­л­ля осн. марок, анрацит) на ринку України. Станом на січень 2008 без­посередньо Мін-ву вугіл. промисловості України тут під­порядк. 60 шахт і ша­хто­управлінь, які входять до складу держ. під­приємств з видобува­н­ня вугі­л­ля Горлівське «Артемвугі­л­ля», «Дзержинськвугі­л­ля», «Добропі­л­лявугі­л­ля», «Жовтеньвугі­л­ля» (Кіровське), «Красноармійськвугі­л­ля» (Димитров), «Макіїв­вугі­л­ля», «Орджонікідзевугі­л­ля» (Єнакієве), «Селидів­вугі­л­ля», «Сніжнеантрацит», «Торезантрацит», «Шахтарськантрацит», Донецької вугільної енергетичної компанії; 13 шахт і ша­хто­управлінь (8 — шахти 3-ї групи) є само­стій. держ. під­приємствами. Працюють 30 під­приємств недерж. форми власності, серед найпотужніших — Засядька О. імені Шахта, «Красноармійська-Західна № 1», «Комсомолець Донбасу»; бл. 50 пере­бувають на різній стадії узгодже­н­ня проект. документації або здійснюють під­готовчі роботи. Кількість діючих очис. вибоїв (при плані 191) складає 170. З поч. 2008 в дію введено 86 нових (при плані 108), вибуло з роботи 89 (при плані 85) вибоїв. Середнє навантаже­н­ня на вибій на шахтах області — 418 т на добу, з навантаже­н­ням понад 1 тис. т на добу працює 20 очис. вибоїв. Заг. довж. очис. лінії 28,7 км. У різній стадії ліквідації знаходяться 58 шахт і 2 збагачувал. ф-ки. 2007 вуглевидобувні під­приємства Д. о. видали 34,2 млн т вугі­л­ля (103 % до зав­да­н­ня; 2006 — 36,4 млн т), зокрема коксівного — 20,1 млн т (112,7 % до зав­да­н­ня; 2006 — 21,9 млн т), енергетичного — 14,1 млн т (92,8 % до зав­да­н­ня; 2006 — 14,6 млн т), проведено 229,0 км під­готов. виробок (на 34,3 км менше зав­да­н­ня; 2006 — 226,1 км), середньооблік. чисельність їхніх працівників склала 144,4 тис. осіб (на 15,1 тис. менше роз­рахунк. значе­н­ня; 2006 — 149,8 тис.), робітни- ків з видобува­н­ня вугі­л­ля — 102,9 тис. осіб (на 13,6 тис. менше роз­рахунк. значе­н­ня; 2006 — 107,5 тис.). 2006–07 середньомісячна продуктивність праці шахтаря становила 23,0–24,1 т. Зольність видобутого 2007 вугі­л­ля становить 39,8 %, що на 0,5 % більше встановленої норми. Геол. умови роз­робле­н­ня вугі­л­ля в краї характеризуються різними ступенями складності залежно від потужності пластів (0,5–2,0 м), наявності тектоніч. порушень, освоє­н­ням глибоких горизонтів і під­вище­н­ням тиску, високою газонасиченістю пластів. Балансові запаси вугі­л­ля — бл. 10 млрд т, зокрема коксів. вугі­л­ля — 56 %, антрациту — 12 %. Вироб. потужності вугледобув. під­приємств становлять 56,6 млн т вугі­л­ля. Питома вага його видобутку шахтами Д. о. в заг. обсязі України — 55 %, вугі­л­ля для коксува­н­ня — бл. 80 %. 2007 заг. травматизм на вугіл. під­приємствах області склав 3963 випадки, порівняно з 2006 збільшився на 130. У 2006 на шахтах усіх форм власності сталося 95 смертел. випадків, 2007 — 203. Найбільша кількість аварій з людськими жертвами — на шахті ім. О. Засядька: у травні 1999, серпні 2001, червні 2002, вересні 2006, листопаді та грудні 2007 (загинуло 5 рятувальників та 100 шахтарів, десятки людей травмовано).

Електро­енергетика пред­ставлена єдиним комплексом генеруючих, мережних, ремонтно-тех. вироб-в. Осн. операторами ринку електро­енергії є ВАТ «Донбас­енерго» у складі Старобешівської та Словʼянської ТЕС, ТОВ «Схід­енерго» у складі Курахівської і Зуївської ТЕС, структур. під­роз­діл ВАТ «Центр­енерго» Вуглегірська ТЕС й Миронівська ТЕС ВАТ «Донецькобл­енерго». Встановлена потуж. (9,0 тис. МВт) 6-ти ТЕС здатна також забезпечити потреби в електро­енергії ін. регіонів. На ринку природ. газу області 2007 працювало 56 по­стачальників, найбільший з яких — ЗАТ «Укргаз­енерго» (понад 89 % від заг. обсягу по­стача­н­ня).

У чорній металургії області працюють 11 металург., 39 з виробництва метал. виробів, 7 коксохім., 13 вогнетрив., 3 флюсовидобув. під­приємств, які забезпечують майже 75 % виробництва в Україні вогнетрив. продукції (магнезіал., алюмосилікатні, динасові вогнетриви, неформовані та молоті матеріали), бл. 50 % — чавуну, сталі, прокату чорних металів, коксу, 25 % — сталевих труб. На них зосереджена чверть осн. засобів промисловості та пром.-вироб. персоналу області. Провід­ні під­приємства галузі: металург. комбінати ім. Іл­ліча та «Азов­сталь», Макіїв., Єнакієв. металург. заводи, «Донецьк­сталь», Дружків. завод метал. виробів, ВАТи — «Харцизький трубний завод», «Силур» (м. Харцизьк), «Донецький метало­прокатний завод», «Авдіївський коксохімічний завод», «Макіївський коксохімічний завод», «Ясинівський коксохімічний завод», «Донецьк­кокс», «Великоанадольський вогнетривкий комбінат», «Часово-ярський вогнетривкий комбінат», «Кіндратівський вогнетривкий завод», «Красногорівський вогнетривкий завод», «Пантелеймонівський вогнетривкий завод», «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат», «Комсомольське рудо­управлі­н­ня», «Новотроїцьке рудо­управлі­н­ня», ЗАТ «Єнакієвський коксохім­пром». 2007 у Д. о. вироблено: чавуну — 16,5 млн т (110,6 % до 2006), сталі — 19,9 млн т (104,8 %), прокату товарного — 17,6 млн т (105,3 %), готового прокату чорних металів — 10,6 млн т (104,4 %), труб сталевих — 0,59 млн т (87,2 %), вогнетрив. продукції — 641,3 тис. т (105,1 %). Збільше­н­ня обсягів виробництва осн. видів метало­продукції від­булося за рахунок введе­н­ня нових потужностей, по­жвавле­н­ня внутр. ринку метало­спожива­н­ня та сприятливої конʼюнктури світ. ринку. Скороче­н­ня виробництва труб в області об­умовлене зменше­н­ням замовлень з боку РФ. Авдіїв. коксохім. завод — монополіст з виробництва фталевого ангідриту та пекового коксу; Єнакієв. коксохім­пром — сульфовугі­л­ля; коксохім. виробництво комбінату «Азов­сталь» — газової сірки. У кольор. металургії області зосереджені осн. в Україні виробництва свинцю (ЗАТ «Свинець», Костянтинівка), твердих сплавів на основі заліза, нікелю, кобальту, порошків на основі заліза, порошк. стрічки та дроту (ВАТ «Торезтвердо­сплав»), прокату кольор. металів і сплавів на основі міді та алюмінію (ВАТ «Артемівський завод з обробки кольорових металів»). У хім. та нафтохім. пром-стях працюють 36 під­приємств різної спеціалізації. Вони виробляють полістирол, різноманітні кислоти, фармацевт. та для потреб ВПК продукцію, товари побут. хімії, забезпечують бл. чверті заг. обсягу випуску в Україні мінерал. добрив, третини синтет. аміаку та сірчаної кислоти. Провід­ним під­приємством галузі є ВАТ «Концерн “Стирол”» (Горлівка), яке випускає 80 % хім. продукції в області та входить до десятки найпотужніших у світі виробників аміаку й азот. добрив. Д. о. має досить роз­винутий комплекс промисловості буд. матеріалів (бл. 15 % від заг.-укр. обсягу виробництва). Осн. види продукції: клінкер та цемент різних видів і марок, буд. скло, цегла, шлако­блоки, тротуарна плитка, граніт. щебінь, буд. вапно та гіпс, різноманітні теплоізоляц. матеріали. Підпр-ва з виготовле­н­ня буд. матеріалів роз­таш. в Артемівську, Соледарі, Кр­аматорську, Костянтинівці, Словʼянську, Амвросіїв. (ВАТ «Донцемент»), Артемів. та Ясинуват. р-нах.

У заг. обсязі виробництва маш.-буд. галузі області 34 % випуску продукції належить ВАТ «Азовмаш» (Маріуполь), 19,6 % — Новокр­аматор. маш.-буд. заводу, 18,1 % — ЗАТ «Горлівський машинобудівник», ВАТам — «Дружківський машинобудівний завод», «Донецькгірмаш», «Ясинуватський машинобудівний завод». Випуском складнопобут. техніки зайняті АТ «Норд» (Донецьк), ВАТи — «Ґрета» (Дружківка), «Електропобут­прилад» (Маріуполь), ЗАТ «Новогродівський машзавод», ТОВ «Донецький завод газової і побутової апаратури». Серед ін. — Старокр­аматор. маш.-буд. завод, ВАТи — «Топаз», «Донбаскабель» (обидва — Донецьк), «Донецький завод “Точмаш”», «Донецький енергозавод», «Сніжнянський завод хімічного машинобудува­н­ня», «Словʼянський завод важкого машинобудува­н­ня», «Маріупольський завод “Авторадіатор”», «Кр­аматорський завод важкого вер­статобудува­н­ня», «Костянтинівський завод високовольтної апаратури», «Кр­аматорський завод важкого машинобудува­н­ня», «Ханжонківський завод двигунів» (Макіївка), ЗАТ «Горлівський завод будівельних машин», Сніжнянський машинобудівний завод ВАТ «Мотор-Січ». Вони повністю забезпечують потребу України в гірн.-прохідниц. устаткуван­ні, виробляють майже 100 % заг.-держ. обсягу холодильників побутових, 74 % — прал. машин.

Важливе місце в пром. комплексі області посідає харч. та пере­робна промисловості. Провід­ні галузі: мʼясна, молочна, борошномельна, плодоовочеконсервна, кондитер., макарон­на, олієжирова, лікеро-горілча на, пиво-без­алкогол., рибна і рибопереробна, соляна. Осн. під­приємства: ВО «Артемсіль», кондитер. компанії «АВК» та «Конті», Маріупольська кондитерська фабрика компанії «Roshen», Маріупольський рибоконсервний комплекс, ЗАТи — «“Сармат” Донецький пивоварний завод», «Артемівський завод шампанських вин», «Донецька макарон­на фабрика», «“Славолія” Словʼянський масложировий комбінат», ВАТ «Харцизький завод харчових концентратів». Серед галузей легкої промисловості найбільше значе­н­ня мають текс­тил. (ТОВ «Донецьке виробниче обʼ­єд­на­н­ня “Текс­тиль-Контакт-Донбас”»), трикотажна (ТОВ «Шахтарський трикотаж»), швейна (ВАТ «“Донбас” Донецьке виробничо-торговельне під­приємство»), шкіряно-взут­тєва (Донецьк, Макіївка, Горлівка, Шахтарськ, Артемівськ). З виготовле­н­ня фарфор. виробів спеціалізується ТОВ «Дружківський фарфоровий завод». Деревооб­робна та целюлозно-папер. промисловості працюють на привоз. сировині, серед найбільших центрів — Донецьк, Словʼянськ («Самоцвіти» Словʼянська олівцева фабрика), Торез (Торезький целюлозно-паперовий комбінат), Костянтинівка, Артемівськ. До поч. 2000-х рр. працював Донецький завод іграшок — одне з провід. під­приємств з виготовле­н­ня іграшок у СРСР.

2003–07 вироблено 293,8 тис. т ковбас. виробів, 618,5 тис. т мʼясних напів­фабрикатів, 1,6 млн т нерафінованої соняшник. олії, 179,4 тис. т рідкого обробленого молока, 10,7 тис. т вершк. масла, 262,2 тис. т кисломолоч. продуктів, 25,6 тис. т крупів, 1,2 млн т хлібобулоч. виробів, 18 млн дал без­алкогол. напоїв, 100 млн м² бавовняних тканин, 839,5 тис. шт. костюмів, 7 млн 321,1 тис. шт. спіднього трикотажу, 3 млн 52,5 тис. пар взу­т­тя, 15 млн 875,7 тис. шт. посуду та інших госп.-побутових виробів з фарфору, 4 млн 742,4 тис. шт. побут. холодильників, 833,8 тис. шт. прал. машин, 2 млн 327,7 тис. шт. кухон. газових плит.

В області зареєстровано 26 тис. під­приємств малого бізнесу, або 86 % від заг. кількості субʼєктів госп. діяльності. 2006 у сфері малого під­приємництва реалізовано продукції, робіт і послуг на суму 7,5 млрд грн, що становить 2,8 % від заг. обсягу виробництва.

У Д. о. при­скореними темпами роз­вивається інфра­структура телекомунікацій. Є можливість роз­шире­н­ня викори­ста­н­ня мобіл. телефонів, стільник. і пейджинг. звʼязку. Низка компаній надає клієнтам до­ступ до Інтернету. Від 1995 діє компанія «DCC» — єдиний оператор стільник. звʼязку з гол. офісом за межами Києва.

С. госп-во області має в користуван­ні понад 2 млн га с.-г. угідь, з них орних земель — 1,7 млн га. В АПК унаслідок реформува­н­ня 426 КСП створ. 625 агроформувань ринк. типу. Функціонує 1,7 тис. фермер. госп-в. Гол. зерн. культури: озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза; тех. — соняшник; кормові — коренеплоди, багаторічні й однорічні трави, кукурудза на зелений корм і силос. Роз­винуто овочівництво, баштан­ництво, садівництво (яблуні, груші, вишні, черешні), ягідництво; свинарство, птахівництво (здебільшого в приміс. зонах), скотарство молоч. і молочно-мʼясного напрямів. На 1 січня 2008 поголівʼя великої рогатої худоби становило 179,6 тис. (корів — 85,6 тис.), свиней — 351,1 тис., овець і кіз — 78,6 тис., птиці — 11 005,0 тис. 2007 під зерн. та зерн.-бобовими культурами пере­бувало 745,2 тис. га, цукр. буряками (фабричними) — 1,9 тис. га, соняшниками — 408,4 тис. га, картоплею — 63,3 тис. га, овочами від­критого ґрунту — 29,9 тис. га, корм. культурами — 164,0 тис. га; вироблено 105,7 тис. т мʼяса всіх видів (у забій. вазі), 404,6 тис. т молока всіх видів, 1319,9 млн шт. яєць, 147 т вовни, 1187,4 тис. т зерн. та зерн.-бобових культур (у вазі після доробки), 17,9 тис. т цукр. буряків, 491,8 тис. т насі­н­ня соняшнику (у вазі після доробки), 621,1 тис. т. картоплі, 453,8 тис. т картоплі, 93,0 тис. т плодів і ягід. У січні–червні 2008 рибні господарства виловили 6297,7 т риби.

Д. о., як один з найбільших субʼєктів зовн.-екон. діяльності в Україні, по­стійно нарощує свій потенціал. За зовн.-торг. оборотом посідає 3-е м., її екс­порт складає 70 %, з них 40 % забезпечують маріупол. металург. комбінати ім. Іл­ліча та «Азов­сталь». Підпр-ва та організації Донеч­чини мають партнерів більш ніж у 120 країнах світу. У сферу між­нар. спів­робітництва залучені регіони держав Європи, СНД, Пд.-Сх. Азії. Гол. зовн.-торг. партнерами є РФ (26,9 % від заг. обсягу екс­порту області), Туреч­чина (11,7 %), Італія (9,2 %), Єгипет (3,2 %), Польща (2,7 %), Індія (2,52 %), Білорусь (2,1 %). За січень–квітень 2007 зовн.-торг. товарообіг склав 4,4 млрд дол. США. Зберігається тенденція збільше­н­ня надходжень в економіку області прямих іноз. інвестицій, загалом формува­н­ня сприятливого інвестиц. клімату. На поч. 2007 обсяг прямих іноз. інвестицій досяг 837,1 млн дол. США. Серед найбільших держав-інвесторів — Кіпр, США, Велика Британія, Німеч­чина, Італія, Австрія. З метою залуче­н­ня інвестицій у грудні 1998 прийнято Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області». Від­повід­но до нього були створені терміном на 60 р. спец. екон. зони «Донецьк» і «Азов», введено на 30 р. спец. режим інвестиц. діяльності та на­дано статус тер. пріоритет. роз­витку 26-ти містам і 7-ми р-нам. 2005 і 2006 Законами України «Про державний бюджет» на від­повід­ні роки його осн. норми скасовано.

Транс­порт­на мережа Д. о. забезпечує сьому частину вантаж. і девʼяту пасажир. пере­везень України. На Донец. залізницю припадає майже 45 % заг. обсягу навантаже­н­ня Укрзалізниці та 15 % від­правлень пасажирів. Вона обслуговує вироб.-госп. комплекс і насел. Донец., Луган., частково — Дні­проп., Запоріз. і Харків. обл. Донецьк має залізничне сполуче­н­ня з великими вузл. станціями України та РФ, зокрема з Києвом, Львовом, Одесою, Харковом, Сімферополем, Москвою, С.-Петербургом. Довжина колії залізниці становить 2,9 тис. км. За якістю автомобіл. дороги області належать до вищих категорій. Внутрішньоміс. та шосейні магістралі оснащені мережею сучас. автозаправ. станцій. У Д. о. діють сервісні станції з продажу, ремонту та обслуговува­н­ня автомобіл. техніки всіх знач. виробників автомобілів світу. 555 міських, 528 приміс. і 640 між­міс. маршрутів обслуговує 15 333 автобусів і мікроавтобусів. Зареєстровано 6690 автомобілів таксі. У Донецьку та Маріуполі (структур. під­роз­діл комбінату ім. Іл­ліча) роз­таш. аеропорти, які мають статус між­нар. і пропонують повний спектр митних послуг. У Кр­аматорську — пасажиро-транс­порт. аеро­дром. 90 % усіх авіаперевезень Донец. регіону здійснює комунал. під­приємство «Авіакомпанія “Донбасаеро”» (1-е м. в Україні за обсягом внутр. пере­везень, 11 % заг.-укр. ринку загалом). Один із найбільших портів України — Маріупол. мор. порт. Повний комплекс митних послуг і висока якість систем комунікацій роблять його важливим імпорт­но-екс­порт. центром регіону. Він щорічно обробляє понад 14 млн т вантажів, 17 порт. причалів дають змогу при­ймати судна довж. 240 м і осадкою 8 м. Пропускна спроможність становить 99 %. У січні–червні 2008 залізнич. транс­портом пере­везено 23 581,4 тис., автомобіл. — 258 018,0 тис., авіац. — 251,4 тис., тролейбус. — 116 767,8 тис., трамвайним — 105 587,4 тис. пасажирів, залізнич., автомобіл., авіац. транс­портами — 82 502,7 тис. т вантажу.

Потужна пром-сть з пере­важа­н­ням важкої індустрії, нехтува­н­ня протягом тривалого періоду обʼєктив. законами роз­витку та від­творе­н­ня природно-ресурс. комплексу в по­єд­нан­ні з недо­статністю правових механізмів сприяли погіршен­ню екол. ситуації в регіоні. Нині за різними видами техноген. навантаже­н­ня Д. о. має одні з найвищих показників в Україні. Вона посідає 1-е м. за обсягами щорічних викидів у атмо­сферу (2403,5 тис. т, 1/3 від заг. кількості в Україні), комунал. (542,9 тис. т) та пром. (1648,7 тис. т) стоків, твердих від­ходів (382,8 тис. т).

У Д. о. діють (2008) 89 ВНЗів (223 902 студенти), з них 62 — І–ІІ та 27 (держ. форми власності — Донец. тех. університет, Донецький національний університет, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Донецький державний університет управлі­н­ня, Маріупольський державний гуманітарний університет, Приазовський державний технічний університет, Словʼянський державний педагогічний університет, Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Донбаська державна машинобудівна академія, Донецька державна музична академія ім. С. Прокофʼєва, Горлівський державний педагогічний ін­ститут іноземних мов, Донецький державний ін­ститут здоровʼя, фізичного вихова­н­ня і спорту) — ІІІ–ІV рівнів акредитації; 1210 заг.-осв. навч. закладів, з них 31 г-зія, 30 ліцеїв, 77 навч.-вихов. комплексів, 2 колегіуми, 19 заг.-осв. шкіл-інтернатів, 9 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, 7 санатор. шкіл-інтернатів, 30 спец. шкіл-інтернатів; 120 профес.-тех. навч. закладів (Артемівське музичне училище ім. І. Карабиця, Донецьке вище училище олімпійського резерву ім. С. Бубки, Донецьке музичне училище, Донецьке училище культури, Донецьке художнє училище, Маріупольське музичне училище, Шахтарський кінотехнікум); 1139 до­шкіл. закладів. Укр. мовою на Донеч­чині на­вчається 29,5 % школярів (у Донецьку — 17,1 %, Маріуполі — 14,7 %). Від 1965 функціонує орган між­ві­дом. ко­ординації наук.-тех. роз­витку Донбасу (сфера діяльності охоплює також і Луган. обл.) — Донецький науковий центр НАНУ та Міністерства освіти і науки України, до складу якого входять 15 установ НАНУ, 140 галуз. н-д., проект­но-кон­структор. і технол. організацій, 34 ВНЗи ІІІ–ІV рівнів акредитації. Загалом в області — 74 організації, які виконують наук. дослідже­н­ня (7561 науковець: д-рів н. — 734, канд. н. — 4820). Серед провід­них наук. установ — Донецький фізико-технічний ін­ститут ім. О. Галкіна НАНУ, Економіки промисловості Ін­ститут НАНУ, Економіко-правових досліджень Ін­ститут НАНУ, Прикладної математики і механіки Ін­ститут НАНУ, Про­блем штучного інтелекту Ін­ститут НАНУ та Міністерства освіти і науки України, Фізики гірничих процесів Ін­ститут НАНУ, Фізико-органічної хімії і вуглехімії Ін­ститут ім. Л. Литвиненка НАНУ, Гірничої геології, геомеханіки і маркшейдерської справи Український державний науково-дослідний і проект­но-кон­структорський ін­ститут НАНУ, «Автоматгірмаш ім. В. Антипова», Вибухозахищеного та рудникового електрообладна­н­ня Український науково-дослідний ін­ститут, Гірничої механіки Науково-дослідний ін­ститут ім. М. Федорова, «Донецький ін­ститут з проектува­н­ня організації шахтного будівництва та під­приємств будівельної галузі», «Донді­провуглемаш», Донецький державний науково-дослідний і проект­ний ін­ститут кольорових металів, Донецький державний науково-дослідний ін­ститут чорної металургії, Донецький ін­ститут агро­промислового виробництва УААН, Донецький науково-дослідний вугільний ін­ститут, Донецький науково-дослідний ін­ститут комплексної автоматизації, Комплексний науково-дослідний, проект­но-кон­структорський ін­ститут з про­блем центрального ра­йону Донбасу, Макіївський державний науково-дослідний ін­ститут з без­пеки робіт в гірничій промисловості, Медико-екологічних про­блем Донбасу та вугільної промисловості Науково-дослідний ін­ститут, Невід­кладної і від­новної хірургії Ін­ститут ім. В. Гусака, «Ре­спіратор».

Система охорони здоровʼя пред­ставлена широкою мережею обл., міських і рай. лікарень, діагност. центрів, спеціаліз. клінік і амбулаторій, станцій і від­ділень швидкої допомоги тощо (264 лікарняних, 676 лікар. амбулаторно-поліклініч. закладів). Жит. обслуговують 21,1 тис. лікарів та 46,5 тис. серед. мед. працівників. Ліжк. фонд складає 41,4 тис. од. Щорічно в стаціонарах лікується бл. 1 млн осіб. На базі обл. лікув. закладів функціонують спеціаліз. центри, зокрема опіковий, протипухлин­ний, для хворих з наслідками травм спин. мозку, мікрохірургії органів, ендо­скопіч. хірургії, в яких за­стосовують найсучасніші технології. Є 19 санаторіїв і пансіонатів з лікува­н­ням, 45 санаторіїв-профілакторіїв, 50 будинків і пансіонатів від­починку, 251 база від­починку, 938 дит. оздоров. таборів; 70 готелів та ін. місць для тимчас. прожива­н­ня. Культ.-осв. послуги надають Донец. обл. академ. укр. муз.-драм. театр, Донецький обласний російський драматичний театр (Маріуполь), Донецький академічний державний театр опери та балету ім. А. Соловʼяненка, Донецький академічний обласний театр ляльок, Донецький обласний російський театр юного глядача (Макіївка), Донецька обласна філармонія, «Донбас» Заслужений ансамбль пісні і танцю; Донецький державний цирк «Космос»; Донецький обласний крає­знавчий музей (від­діли: Великоанадольський музей лісу, смт Комсомольський Волновас. р-ну; Немировича-Данченка В. Меморіальний музей, с. Нескучне Великоновосілків. р-ну; Прокофʼєва С. Музей, с. Красне Красноармій. р-ну; Промисловості України Музей, Донецьк), Донецький обласний художній музей (від­діл — Народної архітектури, побуту та дитячої творчості Музей, с. Прелесне Словʼян. р-ну), Артемівський крає­знавчий музей, Горлівський художній музей, Горлівки історії міста Музей, Горлівський музей мініатюрної книги ім. В. Разумова, Дебальцева історії міста Музей, Дружківський художній музей, Єнакієвого історії міста Музей, Кр­аматорська історії міста Музей, Кр­аматорський художній музей, Костянтинівський крає­знавчий музей, Красноармійський історичний музей, Макіївський художньо-крає­знавчий музей, Маріупольський крає­знавчий музей (від­діли: Народного побуту Музей, Греків Приазовʼя Музей історії і етно­графії, обидва — Маріуполь), Маріупольський міський центр сучасного мистецтва і культури ім. А. Куїнджі, Святогірський державний історико-архітектурний заповід­ник, Словʼянський крає­знавчий музей, Сніжнянський музей бо­йової слави, Торезький музей ім. О. Стаханова, Харцизька історії міста Музей, Волноваський крає­знавчий музей, Сєдова Г. Меморіальний музей (смт Сєдове Новоазов. р-ну), Старобешівський меморіальний музей П. Ангеліної; 702 клуби і Будинки культури, 1059 б-к (Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. Крупської, Донецька обласна наукова медична бібліотека). Набули широкої популярності між­нар. конкурси молодих піаністів «На батьківщині Сергія Прокофʼєва», молодих вокалістів «Соловʼїний ярмарок», між­нар. фестивалі дит. балет. ви­став «Ґран па», словʼян. мистецтва «Квітневий благовіст», «Прокофʼєвська весна», опер. мистецтва «Золота корона», сучас. пісні «Донецькі самоцвіти», «Пісня без кордонів», балету «Зірки світового балету», гітар. мистецтва «Кришталеві струни», фортепіан. мистецтва «Піано-форум», Між­нар. телевізій. фестиваль-конкурс лірич. пісні «Батьківський дім».

В області налічується 4,3 тис. памʼятників археології, історії, культури та монум. мистецтва. Встановлено низку памʼятників Т. Шевченку, О. Пушкіну, засн. під­приємств, навколо яких у майбут. по­стали нові міста (у Горлівці — П. Горлову, у Донецьку — Дж. Юзу), учасникам і загиблим під час воєн. дій 1918–20 та 2-ї світової війни, компартій. діячам, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, жертвам голодомору; за 12 км від м. Сніжне на височині Савур-Могила — мемор. комплекс на честь визволителів Донбасу від нім.-фашист. окупантів. Осн. архіт. памʼятки: в Артемівську — Свято-Микол. церква (1797), Свято-Іоано-Предтечен. церква-дзвіниця (1861), церква Всіх святих (поч. 20 ст.), одноповерх. будинок на вул. Радянська (18 ст.), колишні будинки земської управи (1896, нині технікум залізнич. транс­порту) та Азово-Донського банку (1900); у с. Андріївка Великоновосілків. р-ну — церква Різдва Богородиці (1795–97); у с. Василівка Амвросіїв. р-ну — Іоано-Богослов. церква (1905); у Горлівці — Свято-Покров. церква (19 ст.), Микол. собор (1905); у Дебальцеві — залізнич. вокзал (1878); у селах Зелене Добропіл. р-ну, Нескучне Великоновосілків. р-ну, Прелесне Словʼян. р-ну — садиби 19 ст., у смт Райгородок — 18 ст.; у с. Конькове Тельманів. р-ну — Преображен. церква (1846); у Костянтинівці — Іоанів. церква (1898–1900); у с. Красне Красноармій. р-ну — Свято-Петропавлів. церква (1840); у Маріуполі — будинок купец. зі­бра­н­ня (1887); у смт Ново­економічне Красноармій. р-ну — церква Різдва Богородиці (1799); у с. Новомихайлівка Марʼїн. р-ну — Михайлів. церква (1837); у с. Новотроїцьке Красноармій. р-ну — Вознесен. церква (1893); у Святогірську — церква св. Миколи Чудотворця (1846, вівтар вирізаний у крейдяній скелі), собор Успі­н­ня Пресвятої Богородиці (1859–68), келії, трапезна з церквою Покрови Пресвятої Богородиці (1847–51), каплиці св. Кирила та Мефодія (дата побудови неві­дома), св. апостола Андрія Перво­зван­ного (не пізніше 1850), церква Всіх Святих Всесвят. скиту (дата побудови неві­дома), будинок настоятеля (1900), готель (1877) Свято-Успен. Святогір. лаври (під­земні печерні церкви: св. Іоана Предтечі, 16 ст., від­новлена 1851, площа 46 м², вис. 3,5 м; преподоб. Антонія і Феодосія Печерських, 15 ст., від­новлена 1846; Олексія чоловіка Божого, 1861, площа 90 м², вис. 4 м; лавру описано в повісті А. Чехова «Пере­коти-поле»); у Словʼянську — Свято-Воскресен. церква (1720–80) та Олександра Невського (1897), залізнич. вокзал (19 ст.), Лаборатор. корпус (1901); у с. Урзуф Першотравн. р-ну — Михайлів. церква (1874); у смт Ялта Першотравн. р-ну — маяк (19 ст.); у смт Ясинівка Макіїв. міськради — Свято-Микол. храм (19 ст.).

У Д. о. функціонує 90 стадіонів, 50 плавал. басейнів, 1,5 тис. спорт. залів. У 132 ДЮСШ за­ймається 63,5 тис. дітей і учнів. молоді, працюють школи вищої спорт. майстерності. Спорт.-реабілітац. роботу проводить Донец. обл. центр інвалід. спорту «Інваспорт», філії якого від­крито в 12-ти містах. Активно діє обл. центр «Спорт для всіх». В області до системат. занять фіз. культурою і спортом залучено понад 720 тис. осіб. У Премʼєр-лізі України з футболу Д. о. пред­ставляють команди «Шахтар», «Металург» (обидва — Донецьк), «Іл­лічівець» (Маріуполь). Реліг. громади: 564 — УПЦ МП, 85 — УПЦ КП, 4 — УАПЦ, 2 — Руської Православ. Церкви, 1 — Руської Древньоправослав. Церкви, 1 — Руської Істино-Православ. Церкви, 4 — Незалеж. Православ. Церкви, 25 — УГКЦ, 12 — РКЦ, 158 — євангел. християн-баптистів, 55 — християн віри євангельської, 163 — повного Євангелія, 16 — юдейських, 20 — мусульманських, 8 — буд­дистських, 4 — Між­нар. товариства сві­домості Крішни, 1 — інду­їст. тантризму, 4 — Всесвіт. чистої релігії, 1 — РУНВіри. Діє 152 громад. організації нац. меншин: 2 — всеукр., 34 — обл., 84 — міських, 14 — рай., 18 — сільс. і селищних. У Донецьку — Біблій. ін­ститут «Слово життя», Укр. іслам. університет, Юдей. духовна семінарія, Укр. біблій. ін­ститут, Біблій. ін­ститут «Благовіст», Ведична академія культури сві­домості Крішни; у Макіївці — Донец. християн. університет, Сх.-укр. баптист. теол. семінарія; у Маріуполі — Біблій. ін­ститут «Світло світу»; у Кр­аматорську — Біблій. ін­ститут «Христос для України»; у Словʼянську — Біблій. ін­ститут «Беар Велі».

У Д. о. зареєстровано 1226 період. ви­дань (газет — 82 %, журналів — 13 %, збірників і дайджестів — 5 %), серед них 557 — у Донецьку, 140 — у Маріуполі, 82 — у Кр­аматорську, 41 — у Словʼянську та Словʼян. р-ні, 37 — у Горлівці, 35 — у Макіївці. За кількістю телерадіоорганізацій за­ймає 1-е м. в Україні (8,8 % від заг. кількості).

З Донеч­чиною повʼязані життя і діяльність Героїв України — академік НАНУ, літератур. критика, публіциста, громад. діяча І. Дзюби, академік НАНУ, фізика, ректора Донец. університету В. Шевченка, академік АМНУ, ректора Донец. мед. університету В. Казакова, академік АМНУ, лікаря-онколога Г. Бондаря, гірн. інженера, промисловця М. Сургая, фахівця у галузі металург. та прокат. устаткува­н­ня Ю. Білоброва, шахтарів М. Гордовенка, М. Гриньова, М. Жаурова, В. Литвинова, П. Солтуса, промисловців Р. Ахметова, Л. Байсарова, Ю. Баранова, Ю. Звягільського, В. Ландика, Л. Литвинова, І. Палія, Г. Скударя, М. Янковського, легко­атлета (стрибки з жердиною), спорт.-громад. діяча С. Бубки, багатораз. чемпіона та призера Паралімпій. ігор з плава­н­ня В. Смирнова; академік АН СРСР, вченого у галузі гірн. справи О. Скочинського, академік АН УРСР — фізика О. Галкіна, математиків І. Данилюка, Я. Лопатинського, хіміка Л. Литвиненка, вченого у галузі металургії М. Луговцова, вченого у галузі механіки Г. Савіна, вчених у галузі гірн. справи М. Старикова, М. Федорова, академік НАНУ — фізика В. Архарова, економіста М. Чумаченка, право­знавця В. Мамутова, математика І. Скрипника, хіміка А. Попова; ген. кон­структора дизел. двигуна танка Т-34 К. Челпанова, винахідника першого у світі вугіл. комбайну О. Бахмутського; письмен­ників В. Сосюри, В. Стуса, С. Погрібного, П. Без­пощадного, М. Голодного, Б. Горбатова, Л. Жарикова, К. Герасименка, М. Упеника, П. Байдебури, М. Петренка, І. Гонімова, Є. Летюка, В. Пеунова, А. Клоч­чі, В. Замкового, М. Рибалка, публіциста й економіста В. Берві-Флеровського; живописця А. Куїнджі, нар. художників України — скульпторів В. Полоника, М. Ясиненка, графіка і живописця В. Шенделя, засл. художників України — графіка, скульптора, живописця Г. Жукова, художника-монументаліста Є. Орликова, живописців О. Полякова, Г. Тишкевича; композитора, піаніста С. Прокофʼєва, нар. арт. СРСР — спів­аків Ю. Богатикова, М. Гришка, Й. Кобзона, Л. Руденко, А. Соловʼяненка, актора театру Д. Мілютенка, нар. арт. УРСР, артиста балету В. Писарєва, нар. арт. України — спів­аків В. Землянського, А. Коробко, артистки балету І. Дорофєєвої, засл. арт. УРСР — артистки балету О. Горчакової; засл. арт. РРФСР, нар. арт. УРСР, актора і режисера кіно Л. Бикова, кінорежисерів Л. Лукова, Л. Шепітько, одного із засн. вітчизн. кіно, діяча кіноіндустрії, режисера і сценариста О. Ханжонкова; політ. діяча та публіциста М. Шаповала, рад. і парт. діячів Г. Петровського, М. Хрущова, А. Жданова, С. Орджонікідзе, Р. Руденка (гол. обвинувачувач від СРСР на Нюрнбер. процесі 1945–46), організаторів і керівників вугіл. галузі СРСР В. Чубаря, Є. Абакумова, О. Засядька, одного з організаторів атом. промисловості СРСР, тричі Героя Соц. Праці Ю. Славського, укр. політ. діяча В. Януковича; спортс­менів П. Астахової, Л. Подкопаєвої, В. Чукаріна (усі — спорт. гімнастика), В. Архипенка, Н. Плетневої-Откаленко, Н. Ткаченко (усі — легка атлетика), Ю. Власова (важка атлетика), В. Засипка, О. Ягубкіна (обидва — бокс), Б. Верлінського, Р. Пономарьова (обидва — шахи), І. Мате (вільна боротьба), С. Люгайла (волейбол) та ін. 275 уродженцям області присвоєно зва­н­ня Героя Рад. Союзу, 105 стали повними кавалерами ордена Слави, двох нагороджено чотирма медалями «За від­вагу».

Літ.: Краткий обзор Мариупольского уезда. Мариуполь, 1884; Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. Т. 2. Бахмутский уезд. Екатеринослав, 1886; Фомин П. Горная и горнозаводская промышлен­ность юга Рос­сии. Т. 1–2. 1915–24; W. Kubijowytsch. Das Donetzbecken // Osteuropa. 1936; Бакулев Г. Д. Развитие угольной промышлен­ности Донецкого бас­сейна. Москва, 1955; Земляк К. П., Критенко Г. П. Край Донецкий. К., 1957; Шрамко Б. А. Древности Северного Донца. Х., 1960; Материалы по археологии Северного Причерноморья. О., 1963; Омельянович В. Природные ресурсы Донецкой области. Д., 1963; Донецкая область за 50 лет: Статист. сб. Д., 1967; Книга о Донбас­се: Природа, люди, дела. Д., 1977; Памятные места Донбас­са: Путеводитель. Д., 1979; T. Friedgut. Iuzovka and Revolution: Life and Work in Russiaʼs Donbass, 1869–1924. Vol. 1–2. Princeton; New Jersey, 1989; Михненко А. М. Новейшая история Донецкого бас­сейна. Д., 1998; H. Kuromiya. Freedom and Terror in the Donbas. Cambridge, 1998 (перекл. українською мовою — 2002); Нікольський В. М.Під­пі­л­ля ОУН(б) у Донбасі. К., 2001; Пірко В. О. Заселе­н­ня Донеч­чини у XVI–XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки джерел). Д., 2003; Задні­провський О. Хроніка голоду 1946–1947 років у Донбасі. Д., 2007; Алфьоров М. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний роз­виток Донбасу (1939–1959 рр.). Д., 2008.

М. Г. Чумаченко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю