Альошкіни

АЛЬО́ШКІНИ — по­друж­жя. Олексій Михайлович (05. 01. 1957, Ворошилов­град, нині Луганськ) — скульптор і живописець. Член НСЖУ (2007). Закін. Київський художній ін­ститут (1979; викл. В. Бородай, І. Макогон), навч. у Білорус. театр.-худож. ін­ституті (Мінськ, 1979–80; викл. М. Бєляєв, В. Гаврилов, Т. Порожняк). Кер. нар. театру тіней «Оберіг Мурафи» (від 1982). У с. Букатинка Чернів. р-ну Вінн. обл. 1987 створив музеї сільс. старожитностей та витинанок. Автор публікацій на мист., культурол. та крає­знавчу тематику. Людмила Вікторівна (псевд. — Сафо; 10. 08. 1957, Мінськ) — скульпторка, живописець і графік. Закін. Білорус. театр.-худож. ін­ститут (1980; викл. М. Бєляєв, В. Гаврилов, Т. Порожняк). Пише вірші. Авторка зб. «Мені камі­н­ня ближче» (В., 2002). Члени обʼ­єдн. скульпторів «Поділ. оберіг» (Він­ниця, 1986). Учителювали, працювали кер. худож. гуртків. Від 1980 — учасники рай., обл., всеукр. та зарубіж. мистецьких ви­ставок, симпозіумів-пленерів. Заснували симпозіум «Поділ. оберіг» (с. Буша Ямпіл. р-ну Вінн. обл., від 1986). У стилі монум.-мегаліт. етномодерну створюють скульптури у камені, від­роджують нар. стиль різьбле­н­ня. Автори театр. витинанок, керам., живопис. та графіч. робіт. Серед живопис. полотен Олексія Михайловича — «Весна, літо, осінь, зима», «Антоній Печерський», «Трипільська баба» (усі — 1980). Живопису Людмили Вікторівни притаман­не єд­на­н­ня з природою, роз­криленість душі; у графіці — роз­думи про місце людини у світобудові, сенс життя. Серед її живопис. робіт — «Роз­пʼя­т­тя. Чорнобиль» (1987), «Діти на оленях», «Мадон­на» (обидва — 1989), «Птаха щастя» (1990). Про їхню творчість знято к/ф «Мені наснився сон» (1987, реж. В. Василенко, «Укртелефільм»). Усі за­значені скульптурні роботи виконали спільно. Спів­автори кн. «Обереги над Мурафою, або Душа букатинського каменю» (В., 2008, кн. 1–2).

Тв.: памʼятний знак воїнам-афганцям (м. Могилів-Подільський, 1988) та меморіал (1990, м. Теплик); памʼятні знаки і хрести жертвам голодомору (м. Ямпіль, 1990; Він­ниця, 1994; м. Могилів-Подільський, м. Тиврів, м. Крижопіль, усі — 2007), ре­пресій (Він­ниця, 1994); памʼятники — Дж. Лен­нону (1990), жертвам Чорнобил. ката­строфи (2006; обидва — м. Могилів-Подільський), Олесю Берднику (с. Гребені Кагарлицу. р-ну), полеглим у визв. війні 1648–54 (м. Липовець, Він­ниця, усі — 2007); хрест кобзареві М. Буднику (с. Букатинка, 2008; усі — Вінн. обл.).

Літ.: Іванець Н. Земля квітує // ОМ. 1988. № 1; Теклюк В. Олексій Альошкін: дивак чи творець? // Подолія. В., 1999, 3 верес.; Волошенюк І. Букатинський коридор // Він­нич­чина. 2005, 10 черв.

Д. І. Крохмалюк

Завантажити статтю