ДАНИЛЕ́ВСЬКИЙ Олександр Якович (10(22). 12. 1838, Харків — 18. 06. 1923, Петро­град, нині С.-Петербург) — біо­хімік. Брат В. Данилевського. Доктор медицини (1863), професор (1903), член-кореспондент С.-Петербур. АН (1898). Закін. Харків. університет (1860). Стажувався за кордоном, про­йшов клін. практику в Берліні та Відні. 1863–71 працював у Казан. університеті (Росія): екс­траординар., від 1864 — ординар. професор кафедри мед. хімії та фізики, 1866 — спів­засн. фізіол.-хім. лаб. при каф. фармакології. 1871 разом з ін. проф. звільнився на знак протесту проти пере­слідувань П. Лесгафта. Від­тоді до 1885 жив за кордоном, де працював у біо­хім. і фізіол. лаб. Від 1885 — завідувач кафедри біо­хімії Харків. університету; від 1893 — професор кафедри фізіол. хімії, нач. (до 1910) Військ.-мед. академії у Петро­граді. Основоположник вітчизн. біо­хімії. Досліджував хімію білків і протеолітич. ферментів, про­блеми харчува­н­ня, білки печінки, нирок, мозку. Вперше за допомогою роз­робленого ним методу вибірк. адсорбції роз­ділив ферменти під­шлунк. залози — амілазу і трипсин; здійснив ферментатив. синтез білків із пептонів; довів колоїдну природу ферментів. Роз­робив метод виділе­н­ня мʼязового білка — міозину. За­пропонував поділ білк. фракцій на глобулінову, стромінову і нуклеїнову; гіпотезу будови білків — теорію елементар. рядів; класифікував білки мозку. Виявив антипепсин і антитрипсин, які пере­шкоджають самопереварюван­ню стінок шлунка і кишковика.