Дефектологічна освіта

ДЕФЕКТОЛОГІ́ЧНА ОСВІ́ТА — різновид професійної освіти, що забезпечує під­готовку педагогів і психологів для роботи з особами (насамперед, з дітьми), які мають сут­тєві недоліки психофізичного роз­витку (поруше­н­ня слуху, зору, інтелекту, мовле­н­ня, емоційно-вольової сфери, опорно-рухового апарату). Наявність тієї або ін. вади роз­витку чи їхнє по­єд­на­н­ня у структурі дефекту значно ускладнюють навч. і вихова­н­ня дітей у звич. умовах і зумовлюють потребу в на­дан­ні їм спец. освіт. послуг, перш за все, корекц.-компенсатор. характеру, тобто таких, що сприяють поліпшен­ню процесів роз­витку і соціалізації особистості, виправляють, зменшують, компенсують вади, спричинені хворобами й у низці випадків посилені не­сприятл. соц. чин­никами. Складність корекц.-компенсатор. спец. освіти дітей з вадами психофіз. роз­витку зумовлює необхідність висококваліфік. кадр. забезпече­н­ня цього процесу. В Україні під­готовку спеціалістів у галузі Д. о. (від 2007 спеціальність дефектологія в Україні ортимала назву «корекц. освіта») здійснюють від поч. 20 ст. 1912 з ініціативи І. Сікорського у Києві засн. Фребелів. жін. пед. ін­ститут, де, зокрема, готували фахівців для роботи з дітьми, які мають вади психофіз. роз­витку. Зі створе­н­ням і роз­витком держ. системи спец. шкіл для глухих, сліпих і ро­зумово від­сталих 1919 роз­почато під­готовку кваліфік. вчителів-дефектологів на лікар.-пед. факультеті Вищих пед. курсів, який 1920 став під­роз­ділом Київ. ІНО. До поч. 1960-х рр. саме Київ. пед. ін­ститут (нині Нац. пед. університет) залишався єдиним ВНЗом України, який здійснював під­готовку фахівців у цій галузі. Роз­виток Д. о. в цьому закладі повʼязаний з діяльністю Г. Костюка, Д. Ніколенка, А. Володимирського, О. Щербини, П. Мельникова, О. Смалюги, М. Пере­льмут­тера, Н. Засенко, К. Турчинської, М. Ярмаченка, А. Селецького, В. Бондара, І. Колесника, В. Синьова, М. Шеремет, Л. Фомічової, Є. Синьової та ін., які в різні роки очолювали дефектол. факультет (від 2003 — Ін­ститут корекц. педагогіки та психології) та його каф. У консультивно-курс. під­готовці та під­вищен­ні кваліфікації пед. кадрів для спец. шкіл важливу роль у 20–30-і рр. 20 ст. ві­діграли лікар.-пед. кабінети у Харкові, Одесі, Дні­пропетровську. Нині таку функцію виконують обл. ін­ститути удосконале­н­ня вчителів і мед.-психол.-пед. консультації та центри. Від серед. 1960-х рр., крім Київ. пед. ін­ституту, вищу Д. о. почав надавати Словʼян. пед. ін­ститут (нині університет), у створе­н­ня і роз­виток якого знач. внесок зробили вчені-дефектологи А. Капустін, С. Попович, Н. Тарасенко, В. Липа, Л. Спів­ак, В. Луценко та ін. Нині під­готовку фахівців у цій галузі здійснюють також у Камʼянець-Поділ., Пд.-укр. (Одеса), Сх.-укр. (Луганськ), Полтав., Херсон., Сум. та ін. пед. університетах. Освітні про­грами роз­робляють залежно від нозологій дит. аномалій роз­витку, які зумовлюють особливості освіт.-корекц. діяльності з різними категоріями дітей. У звʼязку з цим у структурі Д. о. виділяють такі осн. спеціальності та спеціалізації: сурдопедагогіка і психологія; тифлопедагогіка і психологія; олігофренопедагогіка і психологія, або корекц. психопедагогіка; логопедія, чи логопедагогіка. Роз­почато під­готовку фахівців для здійсне­н­ня діагностики та психол. корекції різних порушень роз­витку в мед.-психол.-пед. консультаціях і психол. службах освіт. та реабілітац. закладів. У змісті Д. о., крім спільних для всіх спеціальностей вищої школи фундам. предметів, перед­бачено ви­вче­н­ня мед., психол., пед. дисциплін, важливих для майбут. профес. діяльності дефектолога. При Нац. пед. університеті функціонують докторантура й аспірантура для під­готовки наук. кадрів з цих спеціальностей.

Літ.: Дефектология. Указатель литературы на рус­ском языке, вышедшей в СССР. 1920–1973. Москва, 1975; Малофеев Н. Н. Из истории отечествен­ной специальной школы // Дефектология. 2003. № 3; Його ж. Стратегия модернизации отечествен­ной системы специального образования // Модернизация спец. образования: про­блемы кор­рекции, реабилитации, интеграции. С.-Петербург, 2003.

В. М. Синьов, М. К. Шеремет

Завантажити статтю