Дзерович Юліан-Корнило Ігнатович

Визначення і загальна характеристика

ДЗЕРО́ВИЧ Юліан-Корнило Ігнатович (03. 01. 1871, с. Смільне, нині Бродів. р-ну Львів. обл. — 08. 04. 1943, Ві­день, похов. у Львові) — церковний і освітньо-культурний діяч, педагог. Навч. у Львів. гімназії (1881–89), студіював богословʼя у Львів. університеті і Греко-катол. духов. семінарії (1889–93), нім. філологію у Віден. університеті (1893–95). Висвяч. 1895, при­знач. душпастирем у Миколаєві на Львівщині. Викладав у жін. школі у Бродах (1897–1907), гімназіях у Бережанах (1904–07) і Стрию (1908–18), учит. чол. семінарії (1913–18), 3-й держ. укр. жін. учит. семінарії (1919–31), Університеті (1917), Греко-катол. академії (1930–32) у Львові. Член гол. управи, за­ступник голови товариства «Рідна школа», голова товариства «Просвіта» (від 1939), Товариства св. апостола Павла (від 1924 — св. апостола Андрея), чл. надзір. ради товариства «Захист імені митрополита Шептицького Андрея для сиріт у Львові» (1918–39), чл. УНДО, Укр. нац. ради. Радник і референт Митропол. консисторії, субмотор справедливості, аудитор Митропол. церк. суду. Ред. ж. «Руський Амвон», «Наша праця», «Боже слово», «Парохіяльні вісті». Осн. ідеї пед. системи Дз.: на­ближе­н­ня вихова­н­ня і навч. до життя (активна і творча школа), індивід. роз­виток дитини, соц. і реліг. вихова­н­ня молоді, дисципліна як осн. засіб вихова­н­ня волі і характеру, вирішальна роль матері у морал. вихован­ні дитини, необхідність обʼ­єдн. і погодже­н­ня зусиль держави, сімʼї і Церкви для успіш. вихова­н­ня молоді. Осн. метою вихова­н­ня є само­стійність особи або її зрілість, тобто такий рівень сформованості, коли вона усві­домила свої обовʼязки перед Богом, су­спільством, народом та собою і готова їх виконувати, маючи для цього до­статньо фіз. та духов. сил. Гол. принцип педагогіки Дз. — християн. гуманізм, у світлі якого дитина є найбільшою цін­ністю. Необхідно роз­винути здатність під­нятися над матеріал. світом, не стати його складовою — звільнитися через роз­виток морал. сутності людини, виробле­н­ня морал. характеру. Дз. був організатором укр. громади, яка об­стоювала свої права на рідну школу, ініціатором пошире­н­ня освіти серед дорослого населе­н­ня, провадив доброчин­ну діяльність, спрямовану на створе­н­ня умов для навч. дітей з малозабезпеч. сімей.

Тв.: Проповіді катехітичні. Пере­мишль, 1903; Як у світі жити, або Правила доброго вихова­н­ня. Т., 1905; Цариця мая Марія. Жовква, 1908; Ціла правда про радикалів. Л., 1910; Матеріали до історії мартирології нашої Церкви у часі всесвітньої війни // Нива. 1916. Ч. 2–12; 1917. Ч. 2–6, 9–10; Катихитика // Пр. Греко-катол. академії у Львові. Л., 1930. Т. 7; Автономія й гетерономія у вихован­ні // Богословія. 1933. Т. 11, кн. 2; Педагогіка // Пр. Греко-катол. богослов. академії у Львові. Л., 1937. Т. 17–18; Катихизи для 1 і 2 класу вселюдних шкіл // Там само. 1938. Т. 20–21.

Літ.: О. Юліян Дзерович: Памʼяті засл. священика і громадянина // Краків. вісті. 1943. Ч. 87; Ленцик В. Отець крилошанин Юліян Дзерович: Остан­ній голова «Просвіти» // Патріархат. 1994. Ч. 9; Лисенко Н. Юліян Дзерович і педагогічна сучасність // Педагогіка і психологія. 1994. Ч. 9; Пастушенко Н. Вихова­н­ня характеру в педагогічній системі Юліяна Дзеровича // РШ. 1998. № 6; Без релігії жити, значить роз­лучитися з гуманізмом: Про пед. по­гляди Юліяна Дзеровича // Педагогіка толерантності. 1999. № 2; Ідеал учителя в педагогічній системі Юліяна Дзеровича // Вісн. Львів. університету. Сер. пед. Вип. 14. Л., 1999; По­гляд на виховні можливості літератури крізь призму педагогіки Юліяна Дзеровича // Дивослово. 1999. № 12.

Н. М. Пастушенко

Завантажити статтю