Дзира Ярослав Іванович

Визначення і загальна характеристика

ДЗИ́РА Ярослав Іванович (02. 05. 1931, с. Трушевичі, нині Старосамбір. р-ну Львів. обл. — 21. 08. 2009, Київ) — історик, літературо­знавець, пере­кладач. Батько І. Дзири. Кандидат філологічних наук (1968). Член НСПУ (1991). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005). Закін. Дрогоб. учител. ін­ститут (Львів. обл., 1952), Київ. університет (1958). Від 1962 — молодший науковий спів­робітник Ін­ституту історії АН УРСР (Київ), звідки 1972 звільнений за звинуваче­н­ням в укр. буржуаз. націоналізмі й по­збавлений можливості друкуватися та працювати. 1972–83 — без­робітний, 1983–91 — вчитель Київ. вечір. школи № 52. У 1995 поновлений на роботі в Ін­ституті історії України НАНУ на посаді ст. н. с. від­ділу спец. істор. дисциплін. Автор шевченко­знав. статей, зокрема «Творчість Шевченка і літопис Самійла Величка» (1962), «Т. Шевченко і українські літописи XVII–XVIII ст.» (1964), «Поема “За­ступила чорна хмара та білую хмару”» (1988), «Геній і коментатори його творчості» (1989), «Поетичне слово генія: історична основа чи міфологічне тло?» (1996); роз­відок з історіо­графії «Хроніка Мартина та Йоахима Бєльських. Про історію козацтва» (1961; опубл. у часописі «Україна. Наука і культура», К., 1991, вип. 25), «Українська історіо­графія другої половини XVII — початку XVIII ст. та пере­кази про Б. Хмельницького» (1968), «Джерельна основа праці О. Рігельмана про Україну» (1969), «Самійло Величко та його літопис» (1971); упорядник кн. «Літопис Самовидця» (К., 1971); спів­упорядник зб. «Найдорожчий скарб: Слово про рідну мову» (1990); автор зб. статей «Автопорт­рет нації» (К., 1997), серії статей «Геть­мани України» (1991) та статей «Пошануймо свою славу: Ярослав-Бог­дан Рудницький — учений, патріот» (1999), «Тарас Шевченко і три столиці Української геть­манської Держави» (2003). У 1965 пере­клав із чес. роман «Година тиші» І. Кліма, у 1971 — зі словац. роман «Чардаш диявола» Г. Зелінової (у спів­авт.).

Пр.: Диктант для цілого народу. К., 1989; Михайло Грушевський та козацьке літописа­н­ня. Нью-Йорк; Торонто, 1992; Іван Виговський як реформатор українського правопису та основоположник національної діалектології. К., 1996.

С. І. Білокінь

Завантажити статтю