Дизайн
ДИЗА́ЙН (від лат. designare, англ. design — проект, план, малюнок) — творча проектно-конструкторська діяльність, спрямована на вдосконалення предметного довкілля і створюється засобами промислового виробництва; художнє конструювання. Часто під Д. розуміють розроблення естет. властивостей пром. виробів — створення сучас. різновидів декоративно-ужиткового мистецтва. Виділяють пром. (предмет., індустр.), графіч., ландшафт. Д., Д. інтер’єру, одягу, видань, Web-Д., фітодизайн. Пром. Д. — галузь твор. діяльності, метою якої є визначення формал. якостей промислово вироблених виробів: зовн. вигляду, структур. та функціонал. особливостей. Розроблення пром. Д. складається з генерації ідеї, концептуал. пророблення, ескізування, макетування, трьохмір. моделювання, візуалізації, конструювання, прототипування. Пром. Д. поєднує елементи мистецтва, маркетингу, технології. Особливе місце відведено Д. меблів та обладнання для інтер’єрів, посуду і столовим приборам (їхнє створення має глибоке істор. коріння); передовою частиною є Д. транспорту. Графіч. Д. — створення візуал.-інформатив. продукції з емоц. навантаженням; конструювання сприймання спостерігачем інформації. Осн. мета — привернути увагу до конкрет. інформації за допомогою зображення, що запам’ятовується. Графіч. Д. вирішує естет. і функціонал. завдання завдяки набору графіч. елементів, відібраних і скомпонованих в оригін. яскраву картинку, грамот. добору шрифтів та кольор. гами. Привабливий Д. здатний справляти сильний вплив на аудиторію, формуючи думку про товари і послуги, створюючи необхідну атмосферу. Графіч. Д. допомагає компаніям виділяти їхні вироби серед конкурент. маси. Осн. продукти графіч. Д. — логотипи, буклети, брошури, календарі, упаковки, етикетки, обкладинки, сувеніри, інтернет-сайти. Ландшафт. Д. — озеленення, благоустрій, організація садово-парк. насаджень, газонів, гірок, використання малих архіт. форм у зеленому буд-ві.
Д. був властивий поперед. епохам історії культури (середньовіч. Д.). Д. як прагнення свідомо моделювати візуал. та функціонал. елементи середовища з урахуванням специфіки пром. виробництва склався лише на поч. 20 ст. Динаміку формування осн. параметрів Д. пояснює періодизація розвитку Д. у 20 ст.: 1) ранній функціоналізм (1-а третина 20 ст.); 2) зрілий ортодоксал. функціоналізм (2-а третина 20 ст.); 3) функціонал-плюралізм (остання третина 20 ст.). Д. — план (репрезентація) речі через схему, ескіз, ген. вигляд; перша ідея, що виражається за допомогою візуал. засобів (як у живописі або арх-рі). Стрижневим поняттям «Д.» є художня проектність, спрямована на створення утилітар. речей. Об’єктом Д. може стати будь-який новий тех. пром. виріб (комплект, ансамбль, комплекс, системи) у будь-якій сфері життєдіяльності людей. Осн. категорії Д.: образ — ідеал. уявлення про об’єкт, худож.-образна модель, створ. уявою дизайнера; функція — смислова, знакова і ціннісна роль речі; морфологія — будова, структура форми виробу, організована відповідно до його функцій, матеріалу; технол. форма — спосіб пром. виробництва речі-об’єкта Д.-проектування у результаті худож. осмислення технології; естет. цінність — особливе значення об’єкта через сприймання та оцінки ступеня відповідності об’єкта естет. ідеалу суб’єкта. Отже, Д. — твор. метод, процес і результат худож.-тех. проектування пром. виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш певної відповідності створюваних об’єктів та середовища загалом, утилітар. і естет. потреб людини. Д. — вид проект. діяльності, що поєднує худож.-предметне мистецтво з наук. обґрунтов. інж. практикою у сфері індустр. виробництва. Спроби дослідж. феномену поєднання худож. та утилітарно-тех. начал робили вчені на поч. 20 ст. (найвідоміші — А. Гільдебранда). До проблеми матеріал. форми звертався також А. Ріґль, який розумів матеріал. форму як худож. феномен, що дало імпульси до розвитку теор. концепцій Д. Видано праці ін. вчених, у яких на основі функціоналіст. світогляду формулювали задачі та методи проектування предмет. середовища, що оточує людину. Подібні спроби робили теоретики у США. Амер. функціоналізм привертав увагу істориків Д., оскільки в ньому вбачали універсал. модель розвитку «Д. для всіх» на базі функціоналіст. підходу. Гол. мотиви визначення форми речі (виходячи з її функції) містилися в естет. есе Г. Ґріно. Найвідомішим серед ранніх амер. функціоналістів є Л. Саллівен — автор гасла «форма слідує за функцією», яке стало програмним для функціоналістів у світі. Теор. погляди амер. практика та теоретика архітектури і дизайну Ф. Райта набули розгортання у контексті наростаючого поступу машин. цивілізації. До заг. стрижневого параметра Д., що вимальовувався на поч. 20 ст. у вигляді худож.-тех. діяльності, яка ґрунтується на ідеології функціоналізму, почали додавати приналежність специфіч. виду худож. діяльності до машин. виробництва з намаганням освоїти худож. потенціал машини. Ці два осн. параметри стали визначальними для тлумачень Д. у 1-й третині 20 ст. До найбільш впливових концепцій Д. 2-ї третини 20 ст. належать погляди тих теоретиків Д., котрі розвивали ідеї «мистецтво і техніка — нова єдність», міждисциплінар. експериментування художників і техніків. Продовжувачем тих ідей стала Ульм. школа, яка, розвиваючи ідеї ранніх функціоналістів у Новий час, зосередила увагу на онауковленні Д. на базі підкреслено функціоналіст. підходів до худож. проектування утилітар. речі. Серед амер. теорій найбільш значними виявилися праці Л. Мамфорда 1930-х та 1950-х рр., котрі впливали на розуміння і тлумачення визначал. параметрів Д. у 2-й третині 20 ст. Л. Мамфорд вбачав сильний бік машин. виробництва у його спрямуванні на вдоволення найзагальніших потреб людей. Подібні тлумачення Д. були характерними для 2-ї третини 20 ст. — періоду зрілого функціоналізму, що наближався до кризи (кін. 1960-х рр.), зумовленої глобал. зрушеннями у культур. сфері, коли індустріал. суспільство з його культурою модерніст. зразка трансформувалося в суспільство з ін. культурою, зосередилося на інформ. та екол. пріоритетах. У цьому суспільстві трактування Д. як худож.-тех. діяльності, що спирається лише на машинні форми та прагне робити усереднені речі для усередненого споживача, виявилося дещо спрощеним. З’явилися пояснення осн. сутності Д.: до його традиц. визначень додали тлумачення плюраліст. Д., що не допускалося ортодоксал. функціоналізмом. Впливовими виявилися теор. концепції італійців (кін. 1950-х рр.), у яких додано у визначення Д. як явища підкреслену артист. чуттєвість творів Д., що з’являється на базі функціоналіст. проектування, тяжіє до екокультур. пріоритетів. Про це свідчать висловлювання італ. теоретиків Д. (більшість із них є також практикуючими дизайнерами), у дослідж. яких показано екокультурні резерви дизайнер. проектування та високу адаптивну здатність. Нові теор. концепції, підкріплені практ. творами їх авторів, активно сприймалися світом, запозичувалися у розвинених країнах.
Для України пріоритет. напрямом розвитку Д. у 21 ст. є розвиток його нац. моделі, що передбачає поєднання досягнень нац. культури України із цінностями ін. культур, що створює своєрідну культурну якість у Д.
Рекомендована література
- Глазычев В. Л. О дизайне. Москва, 1970;
- Цыганкова Э. Г. У истоков дизайна. Москва, 1977;
- Лола Г. Н. Дизайн. Опыт метафизической транскрипции. Москва, 1988;
- Сто дизайнеров Запада. Москва, 1994;
- Боднар О. «За» і «проти» європейського вектора розвитку дизайн-освіти в Україні // Вісн. Львів. АМ. Спецвипуск. 1999;
- Татіївський П. Теоретичне підґрунтя мистецтва дизайну // Укр. АМ: Дослідн. та наук.-метод. пр. К., 2000. Вип. 7;
- Боднар О. Дизайн в Україні // Зап. НТШ: Пр. Комісії архітектури та містобудування. Т. 261. Л., 2001;
- Тканко З. Дизайнер одягу у контексті сучасної доби // Вісн. Львів. АМ. 2002. Вип. 13;
- Даниленко В. Дизайн. Х., 2003;
- Цимбалюк О. Основні осередки дизайну одягу у Львові (1950–2000 роки) // Зап. НТШ: Пр. Комісії образотвор. та ужитк. мистецтва. Т. 268. Л., 2004;
- Боднар О. Пріоритетні проблеми сучасної теорії дизайну // Народознавчі зошити. Л., 2004. Ч. 3–4 (57–58); Даниленко В. Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури. Х., 2005.
Завантажити статтю
