Дизайн

Визначення і загальна характеристика

ДИЗА́ЙН (від лат. designare, англ. design — проект, план, малюнок) — творча проект­но-кон­структорська діяльність, спрямована на вдосконале­н­ня предметного довкі­л­ля і створюється засобами промислового виробництва; художнє конструюва­н­ня. Часто під Д. ро­зуміють роз­робле­н­ня естет. властивостей пром. виробів — створе­н­ня сучас. різновидів декоративно-ужиткового мистецтва. Виділяють пром. (предмет., індустр.), графіч., ландшафт. Д., Д. інтерʼєру, одягу, ви­дань, Web-Д., фітодизайн. Пром. Д. — галузь твор. діяльності, метою якої є ви­значе­н­ня формал. якостей промислово вироблених виробів: зовн. ви­гляду, структур. та функціонал. особливостей. Роз­робле­н­ня пром. Д. складається з генерації ідеї, концептуал. проробле­н­ня, ескізува­н­ня, макетува­н­ня, трьохмір. моделюва­н­ня, візуалізації, конструюва­н­ня, прототипува­н­ня. Пром. Д. по­єд­нує елементи мистецтва, маркетингу, технології. Особливе місце від­ведено Д. меблів та обладна­н­ня для інтерʼєрів, посуду і столовим приборам (їхнє створе­н­ня має глибоке істор. корі­н­ня); пере­довою частиною є Д. транс­порту. Графіч. Д. — створе­н­ня візуал.-інформатив. продукції з емоц. навантаже­н­ням; конструюва­н­ня спри­йма­н­ня спо­стерігачем інформації. Осн. мета — привернути увагу до конкрет. інформації за допомогою зображе­н­ня, що запамʼятовується. Графіч. Д. вирішує естет. і функціонал. зав­да­н­ня завдяки набору графіч. елементів, ві­ді­браних і скомпонованих в оригін. яскраву картинку, грамот. добору шрифтів та кольор. гами. Привабливий Д. здатний справляти сильний вплив на аудиторію, формуючи думку про товари і послуги, створюючи необхідну атмо­сферу. Графіч. Д. допомагає компаніям виділяти їхні вироби серед конкурент. маси. Осн. продукти графіч. Д. — логотипи, буклети, брошури, календарі, упаковки, етикетки, обкладинки, сувеніри, інтернет-сайти. Ландшафт. Д. — озелене­н­ня, благоустрій, організація садово-парк. насаджень, газонів, гірок, викори­ста­н­ня малих архіт. форм у зеленому буд-ві.

Д. був властивий поперед. епохам історії культури (середньовіч. Д.). Д. як прагне­н­ня сві­домо моделювати візуал. та функціонал. елементи середовища з урахува­н­ням специфіки пром. виробництва склався лише на поч. 20 ст. Динаміку формува­н­ня осн. параметрів Д. пояснює періодизація роз­витку Д. у 20 ст.: 1) ран­ній функціоналізм (1-а третина 20 ст.); 2) зрілий ортодоксал. функціоналізм (2-а третина 20 ст.); 3) функціонал-плюралізм (оста­н­ня третина 20 ст.). Д. — план (ре­презентація) речі через схему, ескіз, ген. ви­гляд; перша ідея, що виражається за допомогою візуал. засобів (як у живописі або арх-рі). Стрижневим поня­т­тям «Д.» є художня проект­ність, спрямована на створе­н­ня утилітар. речей. Обʼєктом Д. може стати будь-який новий тех. пром. виріб (комплект, ансамбль, комплекс, системи) у будь-якій сфері жит­тєдіяльності людей. Осн. категорії Д.: образ — ідеал. уявле­н­ня про обʼєкт, худож.-образна модель, створ. уявою дизайнера; функція — смислова, знакова і цін­нісна роль речі; морфологія — будова, структура форми виробу, організована від­повід­но до його функцій, матеріалу; технол. форма — спосіб пром. виробництва речі-обʼєкта Д.-проектува­н­ня у результаті худож. осмисле­н­ня технології; естет. цін­ність — особливе значе­н­ня обʼєкта через спри­йма­н­ня та оцінки ступеня від­повід­ності обʼєкта естет. ідеалу субʼєкта. Отже, Д. — твор. метод, процес і результат худож.-тех. проектува­н­ня пром. виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягне­н­ня найбільш певної від­повід­ності створюваних обʼєктів та середовища загалом, утилітар. і естет. потреб людини. Д. — вид проект. діяльності, що по­єд­нує худож.-предметне мистецтво з наук. об­ґрунтов. інж. практикою у сфері індустр. виробництва. Спроби дослідж. феномену по­єд­на­н­ня худож. та утилітарно-тех. начал робили вчені на поч. 20 ст. (найві­доміші — А. Гільде­бранда). До про­блеми матеріал. форми звертався також А. Ріґль, який ро­зумів матеріал. форму як худож. феномен, що дало імпульси до роз­витку теор. концепцій Д. Ви­дано праці ін. вчених, у яких на основі функціоналіст. світо­гляду формулювали задачі та методи проектува­н­ня предмет. середовища, що оточує людину. Подібні спроби робили теоретики у США. Амер. функціоналізм привертав увагу істориків Д., оскільки в ньому вбачали універсал. модель роз­витку «Д. для всіх» на базі функціоналіст. під­ходу. Гол. мотиви ви­значе­н­ня форми речі (виходячи з її функції) містилися в естет. есе Г. Ґріно. Найві­домішим серед ран­ніх амер. функціоналістів є Л. Сал­лівен — автор гасла «форма слідує за функцією», яке стало про­грамним для функціоналістів у світі. Теор. по­гляди амер. практика та теоретика архітектури і дизайну Ф. Райта набули роз­горта­н­ня у контекс­ті наростаючого по­ступу машин. цивілізації. До заг. стрижневого параметра Д., що вимальовувався на поч. 20 ст. у ви­гляді худож.-тех. діяльності, яка ґрунтується на ідеології функціоналізму, почали додавати приналежність специфіч. виду худож. діяльності до машин. виробництва з намага­н­ням освоїти худож. потенціал машини. Ці два осн. параметри стали ви­значальними для тлумачень Д. у 1-й третині 20 ст. До найбільш впливових концепцій Д. 2-ї третини 20 ст. належать по­гляди тих теоретиків Д., котрі роз­вивали ідеї «мистецтво і техніка — нова єд­ність», між­дисциплінар. екс­периментува­н­ня художників і техніків. Продовжувачем тих ідей стала Ульм. школа, яка, роз­виваючи ідеї ран­ніх функціоналістів у Новий час, зосередила увагу на онауковлен­ні Д. на базі під­креслено функціоналіст. під­ходів до худож. проектува­н­ня утилітар. речі. Серед амер. теорій найбільш значними виявилися праці Л. Мамфорда 1930-х та 1950-х рр., котрі впливали на ро­зумі­н­ня і тлумаче­н­ня ви­значал. параметрів Д. у 2-й третині 20 ст. Л. Мамфорд вбачав сильний бік машин. виробництва у його спрямуван­ні на вдоволе­н­ня найзагальніших потреб людей. Подібні тлумаче­н­ня Д. були характерними для 2-ї третини 20 ст. — періоду зрілого функціоналізму, що на­ближався до кризи (кін. 1960-х рр.), зумовленої глобал. зруше­н­нями у культур. сфері, коли індустріал. су­спільство з його культурою модерніст. зразка транс­формувалося в су­спільство з ін. культурою, зосередилося на інформ. та екол. пріоритетах. У цьому су­спільстві трактува­н­ня Д. як худож.-тех. діяльності, що спирається лише на машин­ні форми та прагне робити усереднені речі для усередненого споживача, виявилося дещо спрощеним. Зʼявилися поясне­н­ня осн. сутності Д.: до його традиц. ви­значень додали тлумаче­н­ня плюраліст. Д., що не допускалося ортодоксал. функціоналізмом. Впливовими виявилися теор. концепції італійців (кін. 1950-х рр.), у яких до­дано у ви­значе­н­ня Д. як явища під­креслену артист. чут­тєвість творів Д., що зʼявляється на базі функціоналіст. проектува­н­ня, тяжіє до екокультур. пріоритетів. Про це свідчать висловлюва­н­ня італ. теоретиків Д. (більшість із них є також практикуючими дизайнерами), у дослідж. яких показано екокультурні резерви дизайнер. проектува­н­ня та високу адаптивну здатність. Нові теор. концепції, під­кріплені практ. творами їх авторів, активно спри­ймалися світом, запозичувалися у роз­винених країнах.

Для України пріоритет. напрямом роз­витку Д. у 21 ст. є роз­виток його нац. моделі, що перед­бачає по­єд­на­н­ня досягнень нац. культури України із цін­ностями ін. культур, що створює своєрідну культурну якість у Д.

Літ.: Глазычев В. Л. О дизайне. Москва, 1970; Цыганкова Э. Г. У истоков дизайна. Москва, 1977; Лола Г. Н. Дизайн. Опыт метафизической транс­крипции. Москва, 1988; Сто дизайнеров Запада. Москва, 1994; Боднар О. «За» і «проти» європейського вектора роз­витку дизайн-освіти в Україні // Вісн. Львів. АМ. Спецвипуск. 1999; Татіївський П. Теоретичне під­ґрунтя мистецтва дизайну // Укр. АМ: Дослідн. та наук.-метод. пр. К., 2000. Вип. 7; Боднар О. Дизайн в Україні // Зап. НТШ: Пр. Комісії архітектури та містобудува­н­ня. Т. 261. Л., 2001; Тканко З. Дизайнер одягу у контекс­ті сучасної доби // Вісн. Львів. АМ. 2002. Вип. 13; Даниленко В. Дизайн. Х., 2003; Цимбалюк О. Основні осередки дизайну одягу у Львові (1950–2000 роки) // Зап. НТШ: Пр. Комісії образотвор. та ужитк. мистецтва. Т. 268. Л., 2004; Боднар О. Пріоритетні про­блеми сучасної теорії дизайну // Народо­знавчі зошити. Л., 2004. Ч. 3–4 (57–58); Даниленко В. Дизайн України у світовому контекс­ті художньо-проект­ної культури. Х., 2005.

В. Я. Даниленко

Завантажити статтю