Декоративно-ужиткове мистецтво

Визначення і загальна характеристика

ДЕКОРАТИ́ВНО-УЖИТКО́ВЕ МИСТЕ́ЦТВО — мистецтво виготовле­н­ня, а також художнього оформле­н­ня виробів побутового при­значе­н­ня. Вирішал. роль у створен­ні худож. образу предметів Д.-у. м. ві­ді­грають: форма виробу, орнам. або сюжетні мотиви, виконані живопис., графіч. або пластич. засобами. Д.-у. м. впливає на формува­н­ня морал., етич. та естет. по­глядів, емоц. стан людини. Воно задовольняє практ. і художні потреби су­спільства, є невід­ʼємним від його матеріал., культур., побут., етніч. та нац. особливостей. Зразки Д.-у. м. роз­різняють залежно від матеріалу й техніки виготовле­н­ня за осн. видами: художня кераміка, художнє скло, худож. метал, художні вироби з дерева, художні тканини, вишивка, мереживо, худож. роз­пис, батик, художнє обробле­н­ня шкіри. Кожен з цих видів має під­види. В оброблен­ні дерева виділяють: бондарство, випалювання, різьбярство, токарство тощо.

Д.-у. м. властиве всім народам світу, і в кожну істор. епоху від­повід­ало заг. стильовому спрямуван­ню ін. видів мистецтв. На території України вироби Д.-у. м. мають глибоке корі­н­ня — від епохи пізнього палеоліту та трипіл. культури до наших днів. Воно роз­вивалося і роз­вивається внаслідок індивідуал. твор. праці нар. майстрів у давнину і художників-професіоналів в остан­ні періоди, а також в умовах спілкува­н­ня у різних організац. формах виробництва, що змінювали в Україні одна одну впродовж століть: цехові братства (у середньовіч­чі) та поміщиц. мануфактури (18 ст. — 1-а пол. 19 ст.), засн. на руч. праці, машин­не виробництво (кін. 19 — поч. 20 ст.), кооп. пром. артілі (1920–50-і рр.), держ. ф-ки і комбінати худож. виробів (від 1960-х рр.), приватні художні під­приємства (від 1990-х рр.). На худож.-вироб. комбінатах Худож. фонду України працюють майстри і художники з усіх видів Д.-у. м.

Худож.-побут. вироби Д.-у. м. набули знач. роз­витку в усіх обл. України. Особливо популярними стали такі художні осередки, як Опішня (художня кераміка) і Решетилівка (килимар.-ткац. під­приємство) в Полтав. обл., Дігтярі (килимарство, рушники, плахт. тканини) в Черніг. обл., Петриківка (петриків. роз­пис) у Дні­проп. обл., Кролевець (кролевец. рушники) в Сум. обл., Бубнівка (центр традиц. гончарства) і Клембівка (художня вишивка) у Вінн. обл., Косів (килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкіра) в Івано-Фр. обл., Вижниця (вироби з дерева, оздоблені різьбле­н­ням та випалюва­н­ням) у Чернів. обл.

У 2-й пол. 20 ст., особливо у 80–90-і рр., від­булися значні зруше­н­ня в царині укр. Д.-у. м. Новий пре­стиж. напрям у сучас. текс­тилі, який виник у 50-х рр. у Європі та США, ді­став назву «рух мистецтва тканини», «новий текс­тиль», «мистецтво волокна», від 70-х рр. набув пошире­н­ня і в укр. текс­тилі. Зокрема у навч. процесі Львів. АМ з ініціативи І. Бондара, Є. Фащенко і М. Токар почали включати в курсові та дипломні зав­да­н­ня створе­н­ня обʼємно-просторових і обʼємно-пластич. текс­тил. творів із викори­ста­н­ням волокна і тканини як вихід. матеріалів з додава­н­ням матеріалів нетекс­тил. походже­н­ня. На ви­ставках від 1989 зʼявляються нові твори худож. текс­тилю — міні-гобелени. Знач. транс­формації від 70-х рр. за­знали й твори худож. скла та кераміки. Поряд із традиц. виробами — десерт. скляними наборами і фарфор. сервізами — на ви­ставках приваблюють увагу унікал. твори т. зв. станк. образотвор. скла, або внутр. простору, — складні скульптурні композиції, пейзажні зображе­н­ня всередині великих про­зорих куль. У худож. кераміці засвоюються технол. можливості таких матеріалів, як камʼяна маса і шамот, що надають худож. виробам під­вищ. декор. ефекту. Сут­тєві зміни сталися і в мистецтві моделюва­н­ня костюма. Від­булася творча транс­формація нар. костюма в сучас. одяг різноманіт. при­значе­н­ня. Модельєри звертаються до асоціатив. напряму у викори­стан­ні традицій нар. ноші — твор. від­бору характерних ознак цієї ноші, її яскравої образності. Від­криваються й нові мист. можливості ковал. ремесла. Проводяться між­нар. симпозіуми з ковальства, худож. скла, худож. кераміки, моделюва­н­ня костюма, худож. текс­тилю. Серед нар. майстрів і художників-професіоналів — К. Білокур, Г. Василащук, Г. Верес, Д. Головко, Л. Жоголь, І. Зарицький, І. Литовченко, М. При­ймаченко, О. Саєнко, М. Тимченко, Л. Товстуха.

Під­готовку худож. кадрів для Д.-у. м. здійснює мережа спеціалізов. навч. закладів. Училища ужитк. мистецтва реорганізовані в коледжі з на­да­н­ням їхнім вихованцям зва­н­ня бакалавра. Такі коледжі є у Вижниці (ім. Ю. Шкрібляка), Косові (ім. В. Касіяна), Львові (ім. І. Труша), Ужгороді (ім. А. Ерделі). Вищу освіту художники Д.-у. м. здобувають у Львів. АМ, Харків. академії дизайну і мистецтв; від­крито також від­діл. і каф. Д.-у. м. у кількох пед. ін­ститутах та університетах України.

Літ.: Бабенчиков М. В. Народное декоративное искус­ство Украины и его мастера. Москва, 1945; Українське народне декоративне мистецтво: Декоративні тканини. К.,1956; Українське народне мистецтво: Вбра­н­ня. К., 1961; Українське народне мистецтво: Різьбле­н­ня та художній метал. К., 1962; Бутник-Сіверський Б. С. Українське радянське народне мистецтво. Кн. 1–2. К., 1966–70; Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Л., 1969; Жоголь Л. Є. Декоративне мистецтво в інтерʼєрі житла. К., 1973; Щербак В. Сучасна українська ма­йоліка. К., 1974; Українське народне мистецтво: Кераміка і скло. К., 1974; Федорук О. К. Мистецтво, народжене соціалізмом: Самодіяльне образотворче і декоративно- прикладне мистецтво. К., 1976; Сучасне українське народне мистецтво: Альбом. К., 1976; Чугай Р. В. Народне декоративне мистецтво Яворівщини. К., 1979; Жук А. Сучасні українські художні тканини. К., 1985; Народні художні промисли УРСР. К., 1986; Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. Л., 1992; Декоративно-ужиткове мистецтво: Слов. Т. 1–2. Л., 2000; Декоративно-ужиткове мистецтво: традиція — ін­новація — менеджмент // ОМ. 2006. № 1.

Я. П. Запаско

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю