Дикий Андрій Арсентійович
Визначення і загальна характеристика
ДИ́КИЙ Андрій Арсентійович (01. 01. 1931, с. Голубівка Перещепин., нині Новомоск. р-ну Дніпроп. обл. — 2020, Запоріжжя) — скульптор. Член НСХУ (1970). Закін. Харків. худож. інститут (1958; викл. Г. Бондаренко, І. Мельгунова, М. Рябінін). Працював у Запоріз. товаристві художників (згодом реорганізовано у худож. фонд). Учасник обл., респ. та міжнар. мистецьких виставок від 1970. Персон. — у Запоріжжі (1975). Твори на теми війни відзначаються прагненням до драматизму. Із глибоким знанням психології, внутр. світу, відтворенням безпосередності, допитливості подано образи дітей. Окремі роботи зберігаються у Запоріз. краєзнав. музеї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Кіноактор Арбо», «Колгоспниця» (обидва — 1953), «Смачно», «Маля з книгою» (обидва — 1960), «Голова сільради» (1961), «Цілинникам» (1962, співавт.), «Сталевар» (1963), «Першій Приморській раді» (співавт.; м. Приморськ Запоріз. обл.), «Повернувся» (обидва — 1964), «Ранок» (1965), «Юність» (1966), «Героям підпілля», «Материнство» (обидва — 1967), «Після походів» (1968), «Л. Толстой» (1969), «Лесь Курбас» (1970), «Материнство (Сонечко)», «Т. Шевченко» (обидва — 1973), «І. Балюта», «Весна 1945 року» (обидва — 1975), «О. Вінтер» (1977); пам’ятники — кремлів. курсантам (1980), Т. Шевченку (1990; обидва — Запоріжжя), Ю. Бісноватому (1993), «Символ Запорозького козацтва» (2001); барельєфи — М. Лиходіда (2001), М. Залозного (2003).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
