Диктатура пролетаріату

Визначення і загальна характеристика

ДИКТАТУ́РА ПРОЛЕТАРІА́ТУ Ідею «Д. п.» вперше висунули 1848 в абстракт. формі К. Маркс і Ф. Енгельс у «Маніфесті Комуністичної партії», однак європ. соціал-демократія не прийняла її з двох причин. По-перше, вона залишалася річчю у собі: диктатуру може здійснювати тільки політ. сила, яка має організац. структуру, а не більш-менш аморфна частина су­спільства (М. Бакунін з цього приводу за­уважив, що весь клас не може всістися в урядове крісло); по-друге, європ. соціал-демократія не прагнула Д. п. у ро­зумін­ні встановле­н­ня неконтрольов. су­спільством правлі­н­ня пролетар. партії. Успішно налагоджуючи спів­робітництво праці й капіталу, соціал-демократи намагалися шляхом соц. реформ забезпечити становле­н­ня громадянського су­спільства. Жодна з партій ІІ Інтернаціоналу не мала у своїй про­грамі гасла «Д. п.». Натомість В. Ленін домігся прийня­т­тя Другим зʼ­їздом РСДРП (липень–серпень 1903) парт. про­грами, що складалася з двох частин: про­грами-мінімум і про­грами-максимум. Перша ви­значала най­ближчі зав­да­н­ня партії у бурж.-демократ. революції; друга — окреслювала зав­да­н­ня на кінц. мету: соціаліст. революцію і встановле­н­ня Д. п., під якою більшов. вожді ро­зуміли диктатуру влас. партії, хоча намагалися не вживати термін «диктатура комуніст. партії» (у творах В. Леніна він зу­стрічається лише один раз). Альтернатива «диктатура буржуазії або Д. п.» виявилася зручною для ідеол. об­ґрунтува­н­ня захопле­н­ня цілковитої політ. влади. Поділ революції 1917 на бурж. і пролетар. (соціаліст.) В. Ленін за­провадив для виправ­да­н­ня захопле­н­ня влади своєю партією, яка, на його думку, була єдиною політ. силою в Росії, що пред­ставляла інтереси робітн. класу (хоча пред­ставників робітництва у партіях меншовиків та есерів було значно більше, ніж у більшовиків). Цей поділ став звичним для більшов. партії ще до жовтн. пере­вороту, оголошеного окремою революцією. Аналізуючи минулі події і свою роль у них, Л. Троцький у вересні 1924 з подивом за­значав, що меншовики та есери роз­глядали Лютн. революцію 1917 не як бурж. і щабель до соціаліст., а як певну демократ. самоцін­ність (вони захищали не панува­н­ня того чи ін. класу, а революцію і демократію).

Хоча поня­т­тя «диктатури» полісемантичне, у більшовиків цей термін завжди мав чітко окреслений зміст. У рад. історіо­графії під диктатурою ро­зуміли нічим не обмежену владу, що спирається без­посередньо на насильство. Від­разу після при­їзду в рев. Петро­град (нині С.-Петербург) В. Ленін звернувся до своєї партії 16 квітня 1917 з документом «Про зав­да­н­ня пролетаріату в даній революції» («Квітневі тези»), в якому заявив про необхідність пере­ходити від бурж. революції до соціалістичної. Формою такого пере­ходу він вважав захопле­н­ня влади радами робітн. депутатів і створе­н­ня респ. рад робітн., батрац. й селян. депутатів. РСДРП(б) повин­на була пере­йти до про­грами-максимум і змінити власну назву: з соціал-демократ. партії стати комуністичною. Про­грама дій по завоюван­ню влади перед­бачала проникне­н­ня у ради, витісне­н­ня з них пред­ставників конкурент. партій, захопле­н­ня контролю над радами та пере­творе­н­ня їх в органи держ. влади. В. Ленін вважав ви­значал. вплив у радах меншовиків і есерів тимчас. явищем, оскільки заклики більшовиків до націоналізації (одержавле­н­ня) всіх засобів виробництва та будівництва «держави-комуни» знаходили широку під­тримку серед пролетаризов. прошарків населе­н­ня. Гасло «Вся влада радам!» виявилося тотожним встановлен­ню диктатури комуніст. партії (В. Ленін називав рад. владу організац. формою Д. п.). Щоб зберегти контроль над радами, необхідними для здійсне­н­ня комуніст. соц.-екон. пере­творень, більшовики повин­ні були по­збавити насел. можливості від­кликати з рад пред­ставників партій, про­грама яких пере­ставала подобатися, шляхом ліквідації усіх політ. партій, окрім тієї, яка ставала держ., і взя­т­тя вибор. процесу під жорсткий контроль. З цією метою у грудні 1917 створ. ВЧК — силовий орган з функціями політ. поліції.

Перша Кон­ституція РСФРР, затв. 5-м Всерос. зʼ­їздом рад 10 липня 1918, починалася з декларації про встановле­н­ня диктатури міського та сільс. пролетаріату і біднішого селянства у ви­гляді рад. влади для повного придуше­н­ня буржуазії, знище­н­ня екс­плуатації людини людиною і за­провадже­н­ня соціалізму, при якому не буде поділу на класи та держ. влади. У першій Кон­ституції УСРР, затв. 3-м Всеукр. зʼ­їздом рад 10 березня 1919, новий варіант зав­дань влади по­даний більш роз­горнуто, з детальнішим ви­значе­н­ням запланов. пере­творень. Спів­ставле­н­ня текс­тів кон­ституцій свідчить про від­сутність у більшовиків чіткого ро­зумі­н­ня суті роз­початого навесні 1918 комуніст. екс­перименту: у рос. йшлося про те, що вже на стадії соціалізму (котрий ро­зуміли як першу фазу комунізму) не буде поділу на класи і держ. влади; в укр. спочатку про­гнозувалося зникне­н­ня диктатури, а після остаточ. оформле­н­ня майбут. комуніст. ладу — і держави. У кон­ституціях РСФРР, УСРР, СРСР (затв. 2-м зʼ­їздом рад СРСР 31 січня 1924) РКП(б) як держ. партія не згадувалась, оскільки викори­ста­н­ня понять «партія» і «диктатура» в одному контекс­ті під­штовхувало до вжи­т­тя небажаного терміна «диктатура комуніст. партії». У квітні 1923 в доповіді про політ. діяльність ЦК на 12-му зʼ­їзді РКП(б) Г. Зіновʼєв ви­знав наявність диктатури партії (вона зга­дана і у резолюції зʼ­їзду), натомість 1924 Й. Сталін на­звав вираз «диктатура партії» нісенітницею і додав, що у резолюції він зʼявився через недо­гляд. У листі до політбюро ЦК РКП(б) від 6 червня 1926 Л. Троцький погоджувався з тим, щоб не вживати термін «диктатура комуніст. партії» офіційно, але вважав його цілком прийнятним. У перших рад. кон­ституціях термін «Д. п.» ототожнювався з рад. владою (Кон­ституція РСФРР 1918) або з укр. рад. державою (Кон­ституція УСРР 1919). Оскільки диктатура, як стверджували більшовики, спрямовувалась виключно проти екс­плуататор. класів, вона могла існувати тільки у рамках пере­хід. періоду від капіталізму до соціалізму. Кон­ституція 1936 оголошена кон­ституцією соціалізму, що пере­міг, тому термін «Д. п.» у її текс­ті від­сутній, натомість зʼявилася згадка про ВКП(б). При цьому функції держ. партії не роз­кривалися, оскільки ВКП(б) зга­дана не серед органів держ. влади та упр., а у ст. 126 роз­ділу «Основні права і обовʼязки громадян», яка регламентувала право громадян СРСР обʼ­єд­нуватися у громад. організації: проф­спілки, ко­оперативи, молодіжні, спорт. й оборон­ні організації, а також культурні, тех. і наук. товариства.

Здійснюючи не від­ображену в кон­ституціях диктатуру комуніст. партії, більшов. вожді, як правило, обмежувалися політ. керівництвом, кадровою політикою, агітацією та пропагандою. Структури управлін. характеру на основі парт. органів створювали лише у винятково кризових ситуаціях (політвід­діли МТС у 1933–34 та Держ. комітет оборони у 1941–45). Між­нар. пита­н­ня і держ. без­пека також пере­бували у ві­дан­ні рад. органів влади, але прямо під­порядковувалися вищим ешелонам апарату держ. партії. У повоєн­ні десятилі­т­тя у парт. комітетах створ. спеціалізов. від­діли із керівництва окремими галузями промисловості або с. господарства (залежно від екон. специфіки регіону, але без скасува­н­ня від­повід. структур по лінії рад. органів). Диктатура комуніст. партії ліквідована у ході кон­ституц. реформи 1988.

Літ.: Ленинское учение о диктатуре пролетариата. Москва, 1970; Ленін В. І. Повне зі­бра­н­ня творів. Т. 34, 41. К., 1973–74; КПРС в резолюціях і ріше­н­нях зʼ­їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т. 2. К., 1979; Архив Троцкого. Т. 1. Москва, 1990; Троцкий Л. Д. К истории рус­ской революции. Москва, 1990.

С. В. Кульчицький

Завантажити статтю