Димитрій

ДИМИ́ТРІЙ (Абашидзе Давид Ілліч; 01(13). 10. 1867, с. Веджини Тифліс. губ., нині Грузія — 01. 12. 1942, Київ) — церковний діяч. Народився у груз. князів. родині. Закін. Новорос. університет (Одеса, 1891). У листопаді 1891 прийняв у Києво-Печер. лаврі чернечий постриг. Закін. Київ. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1896). У 1900 рукополож. у сан архімандрита, при­знач. ректором Олександрів. місіонер. духов. семінарії (с. Ардонське в Осетії). 23 квітня 1902 прийняв єпис­коп. свяче­н­ня, при­знач. єпис­копом Алавердським, від 1903 — Гурійсько-Мінгрельським. Від 1905 — єпис­коп Балтський, вікарій Поділ. єпархії, 1906–12 — єпис­коп Турке­станський і Ташкентський, від 1912 — єпис­коп, від 1915 — архі­єпис­коп Таврійський і Сімферопольський. Під час 1-ї світової війни служив корабельним священиком. На Всерос. поміс. церк. соборі 1917–18 очолював комісію з влаштува­н­ня церк. справ на Закавказ­зі у звʼязку з проголоше­н­ням Груз. автокефалії. Ви­ступав проти можливості ви­зна­н­ня само­стійності Груз. Церкви. У період діяльності Вищого церк. упр. Пд. Сх. Росії (1919–20) під­тримував Білий рух. Після поразки військ генерала П. Врангеля від­мовився емігрувати. Управлі­н­ня Таврій. єпархією 1921 пере­дав єпис­копу Никодиму (Кроткову). Після нетривалого тюрем. увʼязне­н­ня при­їхав до Києва, у липні 1923 вступив до Китаївської пустині Києво-Печер. лаври, 10 грудня прийняв схиму з імʼям Антоній. Після закри­т­тя Лаври мешкав на приват. квартирах, зрідка беручи участь у церк. житті (напр., у єпис­коп. хіротоніях). Факт того, що Д. не за­знав ре­пресій, як пере­важна більшість єпис­копату, деякі дослідники схильні повʼязувати з його особистим зна­йомством із Й. Сталіним (Д. був викл. від 1896, а 1898–1900 — ін­спектором Тифліс. духов. семінарії, де той навч.). Під час окупації Києва Д. з невеликою групою монахів від­новив чернече життя в Києво-Печер. лаврі. Від посади адміністратора УАПЦ від­мовився. Похов. біля Хрестовоздвиженської церкви на Ближніх печерах.

Завантажити статтю