Дифтерія

Визначення і загальна характеристика

ДИФТЕРІ́Я (від грец. διfυέριον — шкірка, плівка) — гостра інфекційна хвороба, спричинювана дією токсину, який продукує бактерія Cоrynebacterium diphtheriae. Згадки про захворюва­н­ня, за описом схоже на Д., зу­стрічаються в документах 4–3 ст. до н. е. У 19 ст. франц. учений П.-Ф. Бретон­но описав різні клін. форми «смертельної виразки глотки» та на­звав цю хворобу дифтеритом, згодом його учень А. Трус­со за­пропонував на її по­значе­н­ня термін «Д.». 1892–94 Е. Ру (Франція), Е. Берінґ (Німеч­чина) та Я. Бардах працювали над роз­робле­н­ням протидифтерій. сироватки. Джерелом дифтерій. інфекції є людина (хворий на Д., реконвалесцент, здоровий бактеріоносій). Зараже­н­ня від­бувається повітряно-краплин. шляхом; можлива пере­дача через предмети або ін. осіб. Осн. чин­ником патоген­ності збудника Д. є екзотоксин, що належить до сильнодіючих бактеріол. токсинів, серед яких по­ступається лише ботуліч. та правцевому. В місці його проникне­н­ня і роз­множе­н­ня виникає фібринозне запале­н­ня. З місця пере­бува­н­ня збудника екзотоксин потрапляє в кров. Він порушує синтез білка у клітинах, чим руйнує їх. Як правило, уражаються органи серц.-судин., нерв. систем та наднирк. залози. Симптомами найпоширенішої форми Д. — Д. глотки — є сіро-білі фібринозні нашарува­н­ня (плівка), після зня­т­тя яких слиз. оболонка кровоточить, і на ній знову виникають (спочатку павутиноподібні) нашарува­н­ня, набряка­н­ня, нерізка гіперемія з синюш. від­тінком слиз. оболонки, помірна гарячка, збільше­н­ня регіонал. лімфатич. вузлів, біль у горлі під час ковта­н­ня. Друге місце за поширеністю за­ймає Д. гортані, що рідко протікає ізольовано, частіше — у по­єд­нан­ні з Д. глотки; вона характеризується кашлем та ін­спіратор. задишкою. На сучас. етапі пере­біг Д. має особливості: гострий початок, значне під­вище­н­ня температури, особливо у перші дні, сильний, часто тривалий біль у горлі, геморагіч. син­дром різних ступ., поруше­н­ня у від­далені терміни (4–5 тиждень) функціонува­н­ня нерв. системи; захворюва­н­ня роз­по­всюджується пере­важно серед дітей старшого шкіл. віку та дорослих. Провід­на роль у боротьбі з Д. належить актив. імунізації — введен­ню в організм ін­активованого токсину (анатоксину) Cоrynebacterium diphtheriae, що стимулює утворе­н­ня антитоксич. антитіл. Д. у довакцинал. період в Україні була однією з гол. причин дит. смертності. Рівень захворюваності становив бл. 1 тис. на 100 тис. осіб. У 2-й пол. 20 ст. завдяки за­проваджен­ню масової імунізації дифтерій. анатоксином він знижувався швидкими темпами, найнижчі показники зареєстровано 1976 — 0,02 на 100 000 осіб. На поч. 1990-х рр. роз­почався етап зро­ста­н­ня захворюваності на Д., що складався з періодів під­вище­н­ня (1991–94), стабілізації (1995) та спаду (від 1996). У 1991–98 на Д. пере­хворіли понад 19 тис. осіб, 696 з них померли. Порівняно з 1995 (пік епідемії) у 2002 захворюваність знизилася у 18 разів; показники смертності зменшилися у 20 разів. В остан­ні роки існує тенденція до зниже­н­ня захворюваності на Д. серед дітей: 1999 — 0,67, у 2002 — 0,32 на 100 тис. осіб. Осн. причинами епідемії Д. в Україні стали недоліки імуно­профілактики дітей та від­сутність планових ревакцинацій дорослого населе­н­ня, внаслідок чого при низькій захворюваності, що виключала широку природну імунізацію, колектив. імунітет до Д. знизився до критичного рівня. Специфічне лікува­н­ня Д. проводять за допомогою очищеної кінської гіперімун. (протидифтерій.) сироватки. Шлях її введе­н­ня, доза та кратність залежать від ступ. тяжкості та клін. форми хвороби. Важливим елементом лікува­н­ня є також антибактеріал. терапія. Препарати вибору: еритроміцин, рифампіцин внутрішньо, при тяжкому пере­бігу — парентерально напів­синтетичні антибіо­тики пеніцилін. та цефалоспоринового рядів. Тривалість курсу антибактеріал. терапії — 10–24 дні. Серед ускладнень Д. — дифтерійна кардіопатія, міокардит, токсична полінейропатія (метаболічна енцефалопатія, набряк головного мозку), токсич. нефрозонефрит, імунокомплекс. нефрит, гостра нирк. недо­статність, інфекц.-токсич. шок, син­дром дисемінованого внутр.-судин. зсі­да­н­ня, серц.-судин­на, дихал., поліорган­на недо­статності, а також неспецифічні ускладне­н­ня (паратонзиляр. абсцес, отит, пневмонія).

Літ.: Титова А. И. Дифтерия. Москва, 1952; Возианова Ж. И., Городецкий М. М. Со­стояние борьбы с дифтерией в современ­ных условиях // Журн. АМНУ. 1996. № 4; Мостюк А. І., Марієвський В. Ф., Прокопів О. В. Дифтерія. Л., 1996.

Л. І. Чернишова, Ф. І. Лапій

Завантажити статтю