Дихальна система

Визначення і загальна характеристика

ДИ́ХАЛЬНА СИСТЕ́МА — сукупність органів, які забезпечують організм киснем і звільняють його від вуглекислого газу, тобто здійснюють газообмін. Складається з дихальних шляхів, легень та дихальних м’язів. Повітря надходить у легені та виштовхується з них завдяки змінам тиску внаслідок скорочення і розслаблення діафрагми та інших дихальних м’язів. За допомогою Д. с. кисень потрапляє у кров.

Розрізняють верхні (зовнішній ніс, носова порожнина, глотка) та нижні (гортань, трахея, бронхи) дихальні шляхи. У носовій порожнині повітря очищується від пилу та пилку. Носове волосся затримує більші, волога слиз. оболонка — менші частинки пилу. Окремо виділяють приносові пазухи — повітроносні простори у черепі, що зменшують масу його кісток і впливають на звук. резонанс. Гортань відіграє гол. роль у голосоутворенні. При цьому голосові зв’язки змикаються і коливаються під дією повітря, що надходить із легень. Трахея — головний дихальний шлях до легень. Вона розгалужується на два гол. бронхи, що проводять повітря до правої та лівої легень. Бронхи, в свою чергу, поступово розгалужуються на повітроносні шляхи щораз меншого діаметра. Виділяють вторинні бронхи (п’ять часткових бронхів; вентилюють долі легень), третинні бронхи (сегментарні гілки часткових бронхів; вентилюють окремий сегмент долі), термінал. бронхіоли (кінці розгалуження сегментарних бронхів, що ведуть до альвеол). Легені — парні губчасті конусоподібні органи, розміщені в плевральних порожнинах. Основна їхня функція — дихальна, що полягає в забезпеченні організму киснем і виділенні вуглекислого газу.

За обсягом виконуваної роботи легені посідають друге місце після серця. Вони становлять мережу повітроносних шляхів, що локалізуються у правій і лівій легенях, кожна з яких складається з доль (права легеня має три долі — верхню, середню і нижню; ліва — верхню і нижню). Обидві легені мають систему розгалужених трубок, що починаються з бронхів, а закінчуються мініатюрними мішечками, у стінках яких містяться альвеоли. Головне призначення альвеоли — газообмін. Кисень переходить у кров через стінку альвеоли шляхом дифузії та потрапляє в довколишню сітку кровоносних капілярів. Вуглекислий газ, кінцевий продукт обміну, дифундує з крові в альвеолу, звідки видихається. Позбавлена кисню кров тече від серця до легень легеневими артеріями, збагачена киснем кров повертається до серця легеневими венами. Головний дихальний м’яз — діафрагма. Це м’язова перегородка у формі купола, що відмежовує грудну порожнину від черевної. У процесі дихання їй допомагають зовнішні та внутрішні міжреберні м’язи і м’язи живота.

Нормальне дихання — переважно мимовільний процес, керований дихальним центром стовбура мозку. Його частота та глибина можуть змінюватися свідомо, але внутрішню потребу в ньому регулюють центри стовбура мозку. При спокійному диханні доросла людина вдихає 300–900 мл повітря і стільки ж видихає; частота дихальних рухів — 14–18 за хв. Кількість повітря, що вентилює легені за 1 хв, називають хвилинним об’ємом дихання (становить 4–6 л). У процесі дихання розрізняють вдих і видих. Рух повітря в легені (вдих) та в зворотного напрямку (видих) зумовлений різницею тиску всередині та зовні тіла. При скороченні діафрагми та зовнішніх міжреберних м’язів об’єм грудної порожнини збільшується, і тиск всередині легень знижується. Повітря рухається у напрямку нижчого тиску і наповнює легені. При розслабленні діафрагми та міжреберних м’язів тиск у грудній порожнині зростає і повітря видихається.

Існує зовнішнє і внутрішнє дихання. Зовнішнє дихання — процес обміну кисню і вуглекислого газу між навколишнім середовищем і кров’ю. При ньому відбувається вентиляція легень, зумовлена період. зміною дихальних рухів. Внутрішнє (тканинне, клітинне) дихання відбувається в тканинах тіла, де кисень, принесений кров’ю з легень, обмінюється з вуглекислим газом. Основна роль тканинного дихання полягає в забезпеченні організму необхідною енергією для виконання фізіологічних функцій. Цей процес відбувається за рахунок сукупності складних ферментативних реакцій окислення продуктів обміну жирів, вуглеводів і білків до вуглекислого газу і води.

Захворювання дихальних шляхів зазвичай мають запальний характер. Вони призводять до порушення дихальної, захисної, нюхової і мовної функцій, спричиняють патологічні зміни в інших органах і системах. Основні серед них — нежить (запальний процес слизової оболонки носа, який може поширюватися на носову частину глотки; у дітей першого року життя — ринофарингіт), ангіну (гостре інфекційне захворювання з місцевими проявами переважно в піднебінних мигдаликах), тонзиліт (запалення піднебінних мигдаликів), ларинготрахеїт (запалення слизової оболонки гортані та трахеї, характер. ознакою якого є набряк підголосової порожнини, призводить до гострого порушення дихання), бронхіт (запальний процес слизової оболонки бронхів за відсутності ознак ураження легеневої тканини), бронхіальну астму (алергічне захворювання, спричинене порушенням бронхіальної прохідності у зв’язку з набряком слизової оболонки бронхів і рефлекторним розладом рухової функції бронхіол).

Захворювання легень класифікують на:

• такі, що виражаються запаленням, зумовленим хімічними сполуками, інфекціями, алергією та автоімунними розладами;
• для яких характерний пухлинний ріст;
• спадкові.

Завантажити статтю