Гурко Стефанія
ГУРКО́ Стефанія (псевд.: Софія Самотинська, Геннадій Ґвинт, Солоха; 13. 02. 1924, с. Ямниця, нині Тисмениц. р-ну Івано-Фр. обл. — 09. 11. 2019, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — поетеса, педагог. Дружина Євгена, мати Романа Гурків, сестра М. Дейчаківського. Член-кореспондент НТШ. Закін. Станіслав. гімназію (нині Івано-Франківськ, 1943), навч. у Сорбонн. університеті (Париж; 1946–48). Вчителювала (1943–44). Під час 2-ї світової війни емігрувала на Захід: Австрія (1944–46), Франція (1946–47), Німеччина (1947), Австралія (1948–56), Канада (від 1956). Працювала у відділі замовлень б-ки Торонт. університету (1963–89). У 1944–47 — курєр делегації закордон. депутатів УГВР у Західній Європі. Ліричну поезію Г. вперше опубліковано 1962 в українськомовній канадській періодиці. Авторка поет. зб. «Три джерела» (1989), «Співуча тиша» (1994), «Метастази міста» (1994), «На відчутності межі» (1996; усі — Торонто), драм. поеми «Заповідь віків» (Т., 1999); гуморист. книжки «Каламбури, пародії і посмішки» (Торонто, 1996); сатир. і драм. творів, віршів, статей, нарисів, перекладів, які публікувала у часописах закордон. України «Сучасність», «Нові дні», «Новий шлях», «Гомін України», «Наше життя». Її п’єсу «Одужання» з великим успіхом ставив у Канаді молодіж. драмгурток «МУЗА», а п’єсу-одноактівку «Ах, ті діти!» відзначено другою нагородою на конкурсі Союзу українок Америки (1962). Активний чл. літ. укр. громади в Торонто та завзятий прихильник правозахисних кампаній за звільнення політичних в’язнів у СРСР. 1991 була добровольцем у Києві, де переклала англ. та франц. документи для культурної комісії нового парламенту України.
Рекомендована література
- Марунчак М. Біографічний словник до історії українців Канади. Вінніпеґ, 1986;
- Погребенник Ф. З Україною в серці. К., 1995.
Завантажити статтю
Людина 
