Гуслі

Визначення і загальна характеристика

ГУ́СЛІ  — старовинний струнно-щипковий інструмент. Ін. назва — гусла. Відомості про Г. у сх. слов’ян сягають 6 ст. Розрізняють кілька конструкцій Г. Найдавніші і найпростіші — дзвінчасті у вигляді плоскої дощечки з натягнутими на неї струнами; це інструмент скоморохів, оповідачів билин, поетів. Корпус Г. міг бути видовбаним із дощечки клена, верби, берези. Під час гри Г. клали на коліна, пальцями правої руки защипували або вдаряли по струнах, а пальцями лівої — глушили ті струни, які не повинні в той момент звучати. На таких Г. із 14-ти струн грали пісні, танці, акомпанували влас. співу. Гру на яровчатих (яворових) дзвінчастих Г. згадують у билинах київ. циклу (напр., про Добриню Микитича), в «Слові о полку Ігоревім». Старовинні Г. мають дерев’яний корпус (довж. 55–65, шир. 20–30 см), на який натягнуто 5–7 струн, настроєних діатонічно в мажорі. З часом удосконалені (прибл. 14–15 ст.) шоломоподібні Г. — Г.-псалтир; більші за розміром, із глибоким корпусом з паралел. деками мали 11–36 струн діатоніч. строю, які під час гри тримали майже вертикально. Звук видобували щипком пальців; він мав чисте благородне звучання. На таких Г. часто супроводжували псалми, що обумовило їхню назву й обороняло від переслідування духовенства. Наприкінці 17 ст. з’явилися Г.-ящик, Г.-стіл — столоподібні Г. (вмонтовані у стіл) з понад 60-ма струнами; введено в рос. муз. побут як сольний та оркестр. інструмент. Знайшли застосування у колі музикантів-професіоналів при цар. дворі, у дворян. садибах, у духовенства. У репертуарі гуслярів було багато укр. пісень. Гусляр цар. двору В. Трутовський робив нотні записи рос. і укр. пісень у супроводі Г. До виданого ним нотного пісенника (С.-Петербург, ч. 1–4, 1776–95) увійшло 13 укр. пісень, переважно жартівливих (зокрема «Ой кряче, кряче та чорненький ворон», «Ой коли я прудиуса любила», «Ой гай, гай, гай, гай зелененький», «Ой послала мене мати», «І на місті була»).

Завантажити статтю