Розмір шрифту

A

Годинник

ГОДИ́ННИК — прилад для вимірюва­н­ня часу. Найдавнішим був сонячний Г., ві­домий ще в античні часи у Серед­земноморʼї і на Далекому Сході. Години на ньому показувала тінь, що падала від центр. нерухомого стрижня-гномона на циферблаті. Потім зʼявилися пісковий та водяний Г., дія яких полягає в пере­сипан­ні чи пере­ливан­ні речовини в сполучених посудинах з верх­ньої у нижню. Г. вогняним, у якому час вимірювався кількістю вигорілого ґнота чи олії, користувалися від античності до 19 ст. Мех. Г. складається з рухомих стрілок на циферблаті, тягарців чи пружини, які приводять їх у рух, та механізму, що регулює цей рух. Вина­йдено мех. Г. у Китаї 724. Перші згадки про його за­стосува­н­ня в Європі походять від 9 ст. Після 1300 Г. часто ставили на вежах ратуш і храмів, а від 15 ст. поширилися й пере­носні Г. Після від­кри­т­тя Ґ. Ґалілеєм явища незалежності періоду малих коливань маятника від амплітуди, Х. Гюйґенс 1657 сконструював маятниковий Г. На­прикінці 18 ст. І. Кулібін за­пропонував оригін. кон­струкцію біметал. балансу. Перші мех. Г. мали лише годин­ну стрілку, хвилин­на зʼявилася 1550, секундна — 1760. Г. з механізмом, що грає певну мелодію (на дзвіночках, сталевих пружинах чи гребені, приладі типу органа), називається курантами. У 16–17 ст. Г. були пере­важно на­стільні, у ви­гляді малої шафки, плоскої скриньки з горизонт. циферблатом чи вежі. Оздоблювали їх архіт. прикрасами з міді або латуні, інколи з позолотою. Від кін. 17 до поч. 19 ст. поширеними були консольні та камін­ні Г. з позолоч. бронзи в по­єд­нан­ні з мармуром чи порцеляною. Улюбленими стали камін­ні Г., прикрашені в техніці Буля, їх виготовляли до кін. 19 ст. Одночасно у Великій Британії, а пізніше і в ін. країнах, зʼявилися стоячі Г. у ви­гляді високої стрункої шафки, що ставили на під­лозі. Вони від­значалися високою точністю ходу, часто дуже гарним боєм. Від 17 ст. поширюються також кишенькові Г., яким спершу надавали примхливих форм черепашки, яйця, черепа тощо. Наручні Г. зʼявилися на­прикінці 19 ст.

В Україні виготовляли Г. різного типу. Здавна ві­домі були монум. сонячні годин­ники. Найдавнішим з них є Г. на круглій вежі Спасо-Преображен. собору (побудов. 1031–36) у Чернігові. Роль циферблата тут виконували ніші в стіні. Перший мех. Г., ймовірно, був установлений 1374 на вежі фортеці в Кафі (Феодосія). Про мех. Г. є згадки в описі Київ. замку 1552, Остроз. літописі 1619 та ін. Більше ві­домостей про Г. збереглося зі Львова. 1404 на ратуші вже був курантовий Г. 1549 встановлено також Г. на Галиц. брамі. 1414 у Львові поселився перший профес. годин­никар (Л. Гел­ленбазен), 1419 їх було двоє, 1571–1604 міське право одержало ще пʼятеро. Окремий цех львів. годин­никарів виділився зі спіл. організації ковалів та слюсарів 1766. Львів. годин­никарі у 18 ст. славилися настіл. Г. (т. зв. штуцер, або жаба), які, крім годин і хвилин, вказували пори року, фази місяця, дні тижня, а також дзвонили. Механізм такого Г. складався більше як із 600 деталей, їх виробництвом славилися львівʼяни А. Камінський, Я. Гакель, Л. Скаржинський, Ф. Клиновський та ін., а також П. Добро­станський з Під­гірець (нині Золочів. р-н), Б. Яворський з Тернополя. У 2-й пол. 18 ст. у Львові робили настіл. Г. у ви­гляді за­скленої шафки, прикрашеної бронз. орнам. накладками, з емалевим циферблатом, роз­писами. У 60-х рр. 18 ст. у Кременці виготовляли каретні Г., оправлені в округлий сріб. корпус із тонким карбува­н­ням. У серед. 17 ст. Г., встановлені на вежах, були вже в усіх великих містах України. 1697 на вежі київ. ратуші встановлено Г. з по­ста­т­тю архангела Михаїла, який від­бивав години ударом списа по драконові. 1744 на дзвіниці Києво-Печер. лаври встановлено Г. з 150-пудовим дзвоном, 1758 — новий Г. роботи А. Левінського. Механізм сучас. Г. виконав 1903 А. Єнодін. У серед. 19 ст. широкого роз­витку набуло годин­никарство в Харкові, де 1858 працювало 60 годин­никарів. Одночасно завод А. Миклашевського (нині с. Волокитине Путивл. р-ну Сум. обл.) виготовляв порцелян. корпуси для камін. і настіл. Г. У 2-й пол. 19 ст. у звʼязку з конкуренцією зарубіж. фабрич. виробів, годин­никарство в Україні занепало, майстри за­ймалися лише ремонтом або монтажем Г. з імпорт. деталей. У 30-х рр. масовий випуск Г. освоєно на Харків. ювелір. ф-ці. Над­звичайно цінна колекція годин­ників різних епох та типів (бл. 1000 екс­понатів) зберігається в МЕХП.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2006
Том ЕСУ:
6
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Світ-суспільство-культура
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
25145
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
114
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 2
  • середня позиція у результатах пошуку: 4
  • переходи на сторінку: 1
  • частка переходів (для позиції 4):
Бібліографічний опис:

Годинник / В. Ф. Любченко, Р. Т. Шмагало // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-25145.

Hodynnyk / V. F. Liubchenko, R. T. Shmahalo // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2006. – Available at: https://esu.com.ua/article-25145.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору