ГОЛОВІ́Н Павло Васильович (21. 06(03. 07). 1885, с. Іжевське Рязан. губ., Росія — 22. 01. 1964, Київ) — хімік. Доктор технічних наук (1935, без захисту дис.), професор (1939). Член-кореспондент АН УРСР (1939). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1951). Закін. Рязан. гімназію (1905), Моск. вище тех. училище (1914). Навесні 1914 мобілізов. на фронт, у серпні потрапив у полон, де пробув до 1918. Після звільне­н­ня працював на інж. посадах у харч. і буд. пром-стях. 1922–32 — у Моск. хім.-технол. ін­ституті: асист., зав. лаб. при каф. цукроварі­н­ня, від 1929 — проф., 1930–31 — керівник каф. 1931–32 працював у Київ. ін­ституті цукр. промисловості. 1933–34 — гол. інж. Головцукру, зав. лаб. хім. контролю Центр. ін­ституту цукр. промисловості (Москва), 1935–38 — керівник мех. лаб. Вітамін. ін­ституту при Щокін. вітамін. комбінаті (Моск. обл.). 1938–41 і 1944–55 — завідувач кафедри цукристих речовин Київ. технол. ін­ституту харчової промисловості. Водночас 1939–61 — зав. лаб. цукристих речовин Ін­ституту орган. хімії АН УРСР. Наукові дослідже­н­ня Г. присвячені кри­сталізації сахарози. Роз­робив нові методи очище­н­ня цукр. соків, одержа­н­ня фруктози, що мало вагоме значе­н­ня для роз­витку цукр. та рафінадної промисловості. За його дослідже­н­нями вперше в СРСР отримано гліцерин методом броді­н­ня.