Головний військово-історичний музей-архів (ГВІМА) армії УНР
ГОЛОВНИ́Й ВІЙСЬКО́ВО-ІСТОРИ́ЧНИЙ МУЗЕ́Й-АРХІ́В (ГВІМА)
А́РМІЇ УНР — архівна установа. Створ. під час перебування Уряду УНР на еміграції у Польщі з метою зібрання, упорядкування, реєстрації та збереження наказів, реляцій, щоденників бойових подій, листування й ін. військ. документів істор. характеру, а також всіх матеріалів доби Визв. змагань 1917–21, зокрема відозв, оголошень, газет і журналів, присвяч. укр. проблематиці. Наказ про заснування видано Гол. командою військ УНР 2 липня 1921. З метою кращого зберігання істор. документів музей-архів планувалося розмістити у Львові, але через політ. обставини місцем його розташування обрано польс. м. Тарнув, де у той час перебував Уряд УНР в екзилі. Нач. ГВІМА признач. адм. хорунжого М. Обідного, який на той час мав знач. досвід роботи у пам’яткоохорон. установах, архіваріусом — адм. підхорунжого Й. Уланівського. М. Обідний відразу розгорнув активну діяльність із встановлення контактів з укр. еміграц. осередками у Польщі та поза її межами — у Румунії, Болгарії, Туреччині, Італії, Швеції. До ГВІМА почали надходити документи з військ. частин, окремі матеріали та видання від укр. дипломат. місій, ред. часописів тощо. Загалом від 2 липня 1921 до 1 січня 1922 до музею-архіву надійшло 2620 од. зберігання, серед них — військ. статути, відозви, оголошення, таборові часописи, малюнки, портрети, фотографії, афіші, плакати, печатки, зразки уніформи. Кер-во Військ. мін-ва УНР, сприяючи поповненню фондів ГВІМА, видавало циркуляри й розпорядження відносно зібрання та збереження істор. документів про бойовий шлях Армії УНР. Однак недостатнє фінансування інституції та намагання польс. влади перенести її до табору інтернов. укр. вояків у Каліші постійно загрожували припиненню діяльності музею-архіву. 1 вересня 1921 голова Директорії УНР С. Петлюра затвердив закон про заснування Музею-архіву визволення України (МАВУ), внаслідок чого планувалося перетворити ГВІМА на окремий відділ новоутвор. музею. Однак об’єднання цих установ не відбулося, оскільки МАВУ так і не розпочав своєї практич. діяльності. 7 грудня 1922 Рада нар. міністрів УНР постановила передати ГВІМА на час перебування Уряду УНР поза межами України від Військ. мін-ва до Міністерства нар. освіти. Це рішення загалом негативно позначилося на подальшій діяльності музею-архіву, оскільки він опинився у підпорядкуванні одного з найменш фінансово забезпеч. мін-в. 1923 М. Обідний виступив з ініціативою перевезення збірок ГВІМА та МАВУ до Праги, яку не підтримало керівництво УНР. Незважаючи на це, у вересні 1923 він вивіз частину матеріалів з Тарнува до Праги, де вони були покладені в основу колекції новоутвор. Українського національного музею-архіву.
Рекомендована література
- Обідний М. Як охоронялись пам’ятки. Б. м. р.; Савченко Г., Срібняк І. Заснування Головного військово-історичного музею-архіву Армії УНР // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. К., 1996;
- Климова К. «Кожна військова акція фахово зафіксована» (До питання про організацію воєнно-історичних архівів в Україні 1918–1923 рр.) // Архів. та бібліотечна справа в Україні доби визв. змагань (1917–1921 рр.): Зб. наук. пр. К., 1998;
- Палієнко М. Г. Діяльність української еміграції із заснування національного архівного центру за кордоном у 20-х роках ХХ ст. // Істор. журн. 2004. № 3;
- Її ж. Пам’яткоохоронна діяльність Михайла Обідного в Україні, Польщі та Чехословаччині // ПУ. 2005. № 2.
Завантажити статтю
