Ґадамер Ганс-Ґеорґ

ҐАДА́МЕР Ганс-Ґеорґ (Gadamer Hans Georg; 11. 02. 1900, м. Марбурґ, Німеччина — 13. 03. 2002, м. Гайдельберґ, Німеччина) — німецький філософ. Доктор філософії (1927). Навч. у Марбур. та Фрайбур. університетах. Від 1929 — викладач Марбур. університету; 1939–47 — проф., 1946–47 — ректор Ляйпциз. університету; 1949–68 — завідувач кафедри філософії, почес. професор (до 2002) Гайдельбер. університету; викладав в університетах США до 1989. Засн. і ред. (від 1953) ж. «Philosophische Rundschau». Очолював Всезаг. нім. філос. спілку (від 1962), Гайдельбер. АН (1969–72), засн. і президент (до 1970) Міжнар. об’єдн. сприяння геґелів. студіям. Відіграв вирішал. роль в обґрунтуванні герменевт. філософії, згідно з яким філософія в своїй основі — герменевтика. У дослідж. «Wahrheit und Methode. Grundzüge einer philosophischen Hermeneutik» («Істина і метод. Основи філософської герменевтики», Тюбінґен, 1960) розглянув проблему філос. обґрунтування гуманітар. наук. У дослідж. Ґ. виокремлюють 4 напрями: філос. герменевтика, герменевт. естетика, практ. філософія, істор.-філос. праці. У поясненні природи розуміння Ґ. наголошував на важливості передрозумінь (їх носієм є певна інтелектуал.-культурна традиція), діалогу й мови, мист. (естет.) досвіду, істор. ситуацій та пов’яз. із ними практ. зацікавлень. Мова як носій певних передрозумінь, які ми засвоюємо, водночас дозволяє їх обговорювати та є осн. засобом для досягнення порозуміння між людьми. Концепція розуміння Ґ. ґрунтується на понятті «злиття горизонтів», спонукає вступати в діалог із влас. передрозуміннями. «Приєднуючи» чужий досвід, розширюємо горизонти нашого розуміння, розрізняємо й оцінюємо одиничне. Ґ. вважав, що існує недооцінка ролі діалогу у мисленні. Стверджував, що часткове, суб’єктивне цінне тим, що містить у собі заг. значущість, збагачує заг. досвід розуміння й уможливлює досягнення порозуміння між людьми різних культур і цивілізацій. Для Ґ. акцент на діалозі був не лише твор. настановою: у влас. діалогах, інтерв’ю, есе прагнув здійснити це практично. Філос. герменевтика Ґ. базується на провід. ролі естет. досвіду. Герменевтика Ґ. — філос. прояснення розуму, яке тлумачив як рух і втілення істор. традиції, завершеного в собі космосу. Ґ. заперечував суб’єктивіст. естет. концепції, згідно з якими значення твору зводиться до вражень (уявлень, почуттів, настроїв), що є суто індивідуальними, суб’єктивними. Мист. твір долучає нас до істини, відкриваючи перспективи нашого влас. буття; він не є прихов. алегорією, яка вказує на щось наявне. Мистецтво — не відображення на- явного, а нарощення наших смислів (буття) шляхом відкриття екзистенц. перспектив. Ґ. вказував, що розуміння мист. твору через пояснення обставин його створення виконує допоміжну роль; найважливіше у творі те, що він «промовляє» саме до нас, сучасний нам. Істину, відкриту твором мистецтва, Ґ. пояснював через поняття «алетея» — неприхованість буття; твір мистецтва — гра прихованого та неприхованого. Поняття «гра» — центр. в естет. герменевтиці Ґ. Мистецтво — це гра, символ і фестиваль. Мист. твір «виводить» за межі нашої зануреності у буденність, тому зустріч із твором мистецтва є фестивалем. Актуальність філософії Ґ. у сучас. Україні зумовлена особливостями пострад. ментальності, зокрема наголошення на ролі діалогу як засобу долання хибних упереджень на шляху досягнення взаєморозуміння у процесі становлення укр. модер. нації. Естет. герменевтика Ґ. перебуває в опозиції до теорії відображення, яку тривалий час вважали основою пояснення мист. творчості. Праці Ґ. зібрано у кн. «Gesammelte Werke» (Tübingen, 1985), українською мовою опубл. кн. «Герменевтика і поетика: Вибр. тв. / Пер. з нім.» (К., 2001).

Літ.: Богачов А. Філософська герменевтика: Навч. посіб. К., 2006.

В. С. Лісовий