Ґарсіа Маркес Ґабріель

Визначення і загальна характеристика

ҐАРСІ́А МА́РКЕС Ґабріель (García Márques Gabriel; 06. 03. 1927, містечко Аракатака, Колумбія — 17. 04. 2014, Мехіко) — колумбійський письмен­ник. Нобелів. пре-мія (1982). Навч. на факультеті права та політології Колумб. університету в Боґоті (1947–48). У 1948–57 був репортером низки нац. ви­дань. Здійснивши подорож до соціаліст. країн Сх. Європи, зокрема й в СРСР, на­друкував серію репортажів «90 días en la “Cortina de Hierro”» («90 днів за залізною завісою», 1957; окрема книга — «De viaje por los países socialistas» / «Подорожуючи соціалістичними країнами», Боґота, 1978). Від 1958 тривалий час жив за кордоном (Венесуела, Куба, США, Мексика), за­ймався журналістикою та літ. діяльністю. Наскрізним мотивом прози Ґ. М. є самотність людини, якій письмен­ник, за його власними словами, проти­ставив людську солідарність. Етапними були романи «Cien años de soledad» («Сто років самотності», 1967; укр. перекл. опубл. у ж. «Всесвіт», 2001, № 5–10), у якому в метафор. формі від­творено значний період історії Колумбії та загалом Лат. Америки кін. 19 — поч. 20 ст., та «El otoño del patriarca» («Осінь патріарха», 1975; укр. перекл. — «Всесвіт», 1978, № 1–3), який поряд із романами параґвайця А. Роа Бастоса «Yo el supremo» («Я, Верховний») і кубинця А. Карпентьєра «El recurso del método» («Роз­права з методом»; обидва — 1974) є важливим внеском письмен­ника у т. зв. диктатор. тему лат.-амер. прози. Популярні також повісті Ґ. М. «La hojarasca» («Опале листя», 1955), «El coronel no tiene quinen le escriba» («Полковникові ніхто не пише», 1961), романи «La mala hora» («Лиха година», 1962), «Crónica de una muerte anunciada» (1981; укр. перекл. — «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» // «Всесвіт», 1981, № 11), «El amor en los tiempos de cólera» («Коха­н­ня під час чуми», 1985), «El general en su laberinto» («Генерал у своєму лабіринті», 1989). Творчість Ґ. М. по­значена за­глибле­н­ням у нар. міфологію, перед­усім регіону Кариб. узбереж­жя Колумбії. Як один із майстрів т. зв. магіч. реалізму широко використовував фантаст. елемент для від­творе­н­ня дійсності. 1986 заснував на Кубі Між­нар. школу кіно та телебаче­н­ня. Окремі його твори екранізовано. Ґ. М. — почес. д-р низки університетів, від­знач. нагородами різних країн, зокрема орденами Почес. легіону (Франція, 1981) та Ацтек. орла (Мексика, 1982). Автор 3-том. кн. спогадів «Vivir para contarla» («Жити, щоб роз­повісти»). Окремі твори Ґ. М. українською мовою пере­клали С. Борщевський, Г. Грабовська, М. Жердинівська, С. Жолоб, Л. Олевський, П. Соколовський, В. Шовкун.

Тв.: укр. перекл. — Стариган із крилами // Всесвіт. 1972. № 3; Не­ймовірна та сумна історія про невин­ну Ерендіру та її без­душну бабуню // Вітчизна. 1980. № 3; Блакаман, добрий продавець чудес // Людина і світ. 1984. № 5; Роз­повідь моряка, котрий за­знав корабельної аварії... // Вітчизна. 1985. № 7; Море давніх часів // Березіль. 1991. № 4; Похорон Великої Мами // Зарубіжна літ-ра. 1997. № 42; Візит до Папи // День. 1998, 6 берез.; Щасливої дороги, сень­йоре Президенте // Всесвіт. 2002. № 5–6; Ті очі бачили сімох мертвих сицилійців // Київ. 2005. № 10; Записник з моїми сумними курвами // Всесвіт. 2005. № 11–12; Літак сплячої красуні. Я на­ймаюся бачити сни // Там само. 2007. № 9–10.

Літ.: Варгас Льоса М. Дивний світ — Макондо // Всесвіт. 1971. № 12; Затонський Д. Ще один Габріель Гарсіа Маркес // Там само. 1978. № 1; Бенедет­ті М. «Роз­права» з «верховним» «патріархом» // Там само. № 5; Луке Мунь­йос Е. Митець, громадянин, людина // Там само. 1985. № 3; Борщевський С. Задача з одним всесвітньо ві­домим, або Хроніка побаче­н­ня з Габріелем Гарсіа Маркесом // Молода гвардія. 1987, 9 серп.; G. García Márques. El olor de la guayaba. Conversaciones con Plinio Apuleyo Mendoza. Bogota, 1982; O. Collazos. García Márquez: la soledad y la gloria. Barcelona, 1986; H. Bloom. Gabriel García Márques. New York, 1989; G. Bell-Villada. García Márques: The Man and his Work. Chapel Hill, 1990; Борщевська Л. Журналістика Габріеля Гарсіа Маркеса як шлях до письменства // СіЧ. 2001. № 10.

С. Ю. Борщевський

Завантажити статтю