Ґжицький Володимир Зенонович

ҐЖИ́ЦЬКИЙ Володимир Зенонович (псевд.: Вигнанець, Мрія; 15. 10. 1895, с. Острiвець, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. — 19. 12. 1973, Львiв) — письменник. Брат С. Ґжицького. Закiн. Терноп. г-зiю (1917). Служив у австр. армії, від 1918 — поручник УГА. 1919 потрапив у оточення і залишився на тер. Рад. України. Закін. Харків. інститут с. господарства та лісівництва (1926). Працював у системі Наркомосу та Наркомпроду в Харкові. Друкуватися почав від 1922. Член лiт. угруповань «Плуг», «Зх. Україна». 1924 видав зб. поезій «Трембітині тони», 1928 — повість «Муца» про «маленьку» людину в сусп. житті Зх. України поч. століття. В експедиції до Алтай. краю (РФ) зацікавився життям аборигенів — ойротів — та згодом написав про них роман «Чорне озеро» (опубл. в альманасі «Літературний ярмарок», Харків, 1929), найвідоміший свій твір. Однак, зобразивши нищення маленької народності під впливом рос. великодержав. шовінізму, Ґ. накликав на себе нападки ортодоксал. критики. І хоча 1932 видав актуальний для того часу ідеол. роман «Захар Вовгура» (про життя шахтарів Донбасу), хвиля репресiй пiдхопила і його. 7 грудня 1933 заарешт. органами ГПУ за звинуваченням у приналежності до УВО, 23 лютого 1934 засудж. до 10-ти р. виправно-труд. таборiв, відбував покарання у Сибіру. 1946 строк продовжено. Звільн. 7 грудня 1947, перебував на поселенні в Респ. Комі (РФ). Реабіліт. 1956 з поновленням у СПУ та дозволом жити у Львові. Пiсля повернення в Україну 1957–65 працював над автобiогр. трилогiєю — «У світ широкий», «Великі надії», «Ніч і день» — епічною, широкоплановою розповіддю про долю інтелігента в тоталітар. державі. Написав істор. романи — романт. оповіді «Опришки» (1962) та «Кармалюк» (1971). Книга спогадiв «Мої побратими», подана ще за життя Ґ. до друку, так i не вийшла. Перекладав з польс. літ-ри, зокрема твори Ґ. Запольської та А. Міцкевича.

Завантажити статтю