Депресія

ДЕПРЕ́СІЯ  — фаза економічного циклу, протягом якої обсяги валового внутрішнього продукту тривалий час перебувають на нижчому рівні, ніж у докризовий період. Є продовженням рецесії (спаду виробництва), наступ. фаза після Д. — екон. піднесення. Характерні ознаки: тривала стагнація обсягів випуску товарів і послуг, зумовлена низьким попитом на них, високий рівень безробіття та неповна завантаженість вироб. потужностей. Типовими проявами Д. є також дефляція, зумовлена скороченням спожив. та інвестиц. попитів, і низький рівень відсотк. ставок як показник низької ділової активності. Теор. пояснення причин Д. — скорочення попиту на товари та послуги, зумовлене зниженням обсягу реал. доходів унаслідок спаду виробництва (рецесії). Класич. приклад — Велика Д. 1930-х рр. у США, де після швидкого екон. зростання у 1920-х рр. розпочалась тривала рецесія, обсяги випуску знизились на 30 %, безробіття знаходилось на високому рівні, близько половини амер. банків збанкрутували. Спробою стимулювати екон. зростання шляхом актив. фіскал. політики (підвищення податків 1932) та посилення держ. регулювання економіки стало запровадження «нового курсу», який виявився малоефектив.: після короткочас. пожвавлення 1935 у 1937–38 екон. рецесія продовжилась. Другий класич. приклад Д. — тривалий екон. спад у 1970-х рр., зумовлений стрімким зростанням цін на енергоносії. Його характер. ознакою була екон. стагнація, що супроводжувалася не зниженням, а зростанням цін (стагфляція). Д. може мати не лише цикліч. характер. Тривалий спад виробництва в Україні протягом 1990-х рр. є прикладом нецикліч. Д., зумовленої трансформац. станом економіки, переходом від планового до ринк. господарства.

В екон. науці сформувалися два різні підходи щодо виходу з Д. та сприяння екон. зростанню, різниця між якими полягає у ступені держ. втручання в економіку — ліберал. та активістський. Ліберал. підхід, в основу якого покладені теор. положення неолібералізму, економіки пропозиції, монетаризму, полягає у невтручанні держави в екон. процеси. Його прихильники вважають, що ефективна реструктуризація економіки та подальше екон. піднесення — наслідок дії ринк. (цінових) механізмів. Для прискорення виходу з Д. вони пропонують зниження податк. навантаження на економіку і скорочення держ. видатків. Ефективність ліберал. підходу доведена успіхом екон. реформ у країнах Заходу у 1980-х рр. Ці реформи полягали у стимулюванні пропозиції товарів і послуг податк. механізмами (зниження податків), зменшенні обсягів держ. втручання в економіку, посиленні контролю за обсягами грошової маси в обігу. Це сприяло пожвавленню ділової активності, зростанню фінанс. ринків і приват. інвестицій. Спроби застосувати ліберал. підходи для виходу із затяжної екон. Д. в Україні у 1990-х рр. були однобіч. і непослідов., що не дало бажаних результатів. Зокрема встановлення контролю за грош. масою від 1994 (за рецептами монетаризму та МВФ) не супроводжувалось зниженням податк. навантаження, а фінанс. стабільність не стала достатнім стимулом для пожвавлення ділової активності та зростання випуску товарів і послуг. Характер. особливістю Д. в Україні був надзвич. високий рівень відсотк. ставок, зумовлений високими інфляц. очікуваннями та несформованістю фінанс. ринків, що стримувало інвестиц. процеси й оновлення осн. капіталу. В основі активіст. підходу (кейнсіанство, пост-кейнсіанство) — ідея про неможливість автомат. переходу від Д. до фази екон. піднесення. Емпірич. основою для обґрунтування такого підходу стала затяжна Д. 1930-х рр. Для подолання Д. і стимулювання екон. зростання його прихильники пропонують застосовувати дефіцитне фінансування держ. видатків з покриттям дефіциту за рахунок додатк. випуску в обіг грош. маси. Зростання грошей в обігу має сприяти зниженню відсотк. ставок і стимулювати ділову активність та інвестиції. Невід’єм. частиною такого підходу є також підвищення податків для покриття зростаючих держ. витрат. Важлива роль відведена держ. інвестиціям, які повинні сприяти пожвавленню екон. активності у приват. секторі. Однак на практиці ефективність такого підходу не підтверджена, оскільки саме прискорене зростання держ. видатків та інвестицій у поєднанні з зовн. ціновими шоками призвели до тривалої світ. Д. 1970-х рр. Якщо у короткострок. періоді за допомогою кейнсіан. методів можна досягнути певного екон. пожвавлення, то у середньострок. періоді така політика призводить до затягування Д. на невизнач. термін (зокрема внаслідок прискорення темпів інфляції) і не здатна забезпечити стійкого приросту інвестицій та капіталу. Це довели і безуспішні намагання України подолати екон. Д. 1990-х рр. шляхом емісій. покриття бюджет. дефіцитів, що призвело до гіперінфляції 1992–93 та затягнуло трансформац. Д. до поч. 21 ст. Д. 1970-х рр. поклала край т. зв. кейнсіан. ері антицикліч. регулювання. Сучасна екон. політика більшості країн, побуд. на принципі упередження Д., спрямована на регулювання короткострок. коливань попиту та пропозиції методами, що виключають масштабне держ. втручання в економіку через фіскал. механізми. У його основі — застосування інструментів монетар. політики (відсотк. ставки, норми резервування) як ключових факторів довгострок. екон. розвитку.

Завантажити статтю