Дергач Василь Олексійович

ДЕРГА́Ч Василь Олексійович (справж. — Дергачов; 31. 10. 1927, с. Олександрівка Друга, нині Старобешів. р-ну Донец. обл. — 20. 11. 2021, м. Ватутіне Звениг. р-ну Черкас. обл.) — письменник. Член НСПУ (1981). Закін. Харків. політех. інститут (1952). Працював у колгоспі, водієм на шахтах Донбасу, інж., кер. цеху, 1973–91 — директор Юрків. теплоелектроцентралі в м. Ватутіне (Черкас. обл.). Від 1998 — відп. секр. місц. газети. Автор зб. віршів «Мелодії рідних доріг» (1972), «Житнє поле» (1980; обидві — Дніпропетровськ), «Материк вічності» (1981), «Шлях до храму» (1991; обидві — Київ), «Лелеки над Голгофою», «У буреломах» (обидві — Чк., 2001); істор.-краєзнав. нарису «Ватутіне» (Дн., 1977). Окремі вірші Д. перекладено франц. і рос. мовами, а також покладено на музику, деякі з них увійшли до репертуар. зб. «Безсмертному Кобзареві» (1964) та «Райдуга» (1986; обидві — Київ). За драм. поемою Д. «Ой літав орел» (про С. Бандеру) в Івано-Фр. укр. муз.-драм. театрі ім. І. Франка поставлено спектакль (реж. В. Нестеренко). Поезія Д. сповнена енергії духов. напруги, характеризується темат. виразністю і гуманіст. спрямованістю, психол. виповненістю. Автор прагнув глибинного узагальнення трагіч. сторінок історії України. Своєрід. підсумком, осмисленням прожитого є роман-сага Д. «Тепло і холод» (Чк., 2002–06).

Завантажити статтю