Держава національна

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЖА́ВА НАЦІОНА́ЛЬНА Ідеал. типом Д. н. є держава, кордони якої збігаються з межами тієї території, яку одна етнічна нація, що компактно проживає на цій території, вважає своєю істор. батьківщиною. Ідеал. типом багатонац. держави називають державу, у межах якої проживають кілька компактно поселених етніч. націй, кожна з яких вважає територію свого прожива­н­ня своєю істор. батьківщиною. Прикладами багатонац. держав є колишні Австро-Угорщина, СРСР (і теперішня РФ), Чехословач­чина та Югославія. У багатонац. державах основою громадян. консолідації є політико-правові засоби. До ідеол. засобів належить державн. (територ.) патріотизм. Одначе сили, які обʼ­єд­нують громадян у межах типово багатонац. держав, можуть бути занадто слабкими порівняно з силами, що обʼ­єд­нують людей в етнічні нації.

Етнічна нація — модерне утворе­н­ня, яке виникло внаслідок обʼ­єд­на­н­ня домодер. племін. утворень у нову культурну цілісність: у його виникнен­ні важливу роль ві­ді­гравали як політ. чин­ники, так і профес. культура (витворе­н­ня ідеї нації та пошире­н­ня нац. сві­домості, створе­н­ня літ. мови на основі певного діалекту тощо). Держави, які існували до появи націй, були багатоетнічними чи навіть надетнічними, але не національними чи багатонаціональними. Що стосується «старих» європ. націй, то в них виникне­н­ня етніч. націй від­бувалося ще в межах абсолют. монархій, отже, держава ві­ді­гравала важливу роль у їх формуван­ні. У народів, у яких не було влас. державності або які мали її епізодично, осн. роль у формуван­ні етніч. націй ві­ді­гравали інтелект. та культурні рухи. Культурна основа, що обʼ­єд­нує людей в етнічні нації, є значно багатшою, порівняно з тими елементами культури цієї нації, прийня­т­тя яких є важливими для досягне­н­ня громадян. єд­ності у Д. н. Хоча в кожному конкрет. випадку набір цих елементів може від­різнятися, але пере­важно до них належать спільність території й мови, осн. державно-правові традиції та політ. символіка. У сучас. демократ. державі прийня­т­тя цих елементів як основи громадян. єд­на­н­ня по­єд­нують з ви­зна­н­ням права етніч. груп і спільнот, включаючи нац. меншини («ім­мі­грант. етнічні групи»), на збереже­н­ня їхньої культур. самобутності. За­пропоновані ви­значе­н­ня Д. н. та багатонаціональної зорієнтовані на ідеал. типи. Ці ідеал. типи утворюють два полюси в типології, між якими можна роз­ташовувати держави, які пере­бувають ближче чи далі від одного з цих полюсів.

Оскільки навіть у становлен­ні європ. націй етніч. та політ. чин­ники ві­ді­гравали неоднакову роль, це при­звело до дво­значності слова «нація», що зумовлює також дво­значність вислову «Д. н.». Труднощі з проведе­н­ням чіткої межі між Д. н. і багатонаціональними повʼязані з тим, що існують від­мін­ності у способах формува­н­ня модер. держав та націй. В особливий спосіб від­бувалося формува­н­ня т. зв. ім­мі­грант. націй Пн. та Пд. Америки. У багатьох афр. та деяких азіат. країнах у минулому не виникла етнічна нація (наявна лише племін­на, етнічна, реліг. ідентичності), а кордони держав часто збігаються з межами колиш. колоніал. утворень. У таких державах досягне­н­ня політ. консолідації, яка б ґрунтувалася на ідеї етніч. серцевини, неможливе. Деякі зх. та укр. політологи по­єд­нують з поня­т­тям «Д. н.» ознаку етніч. однорідності, що робить його неза­стосовним до реальності. Якщо ознакою Д. н. має бути «високий рівень» етніч. однорідності, то по­стає пита­н­ня, який саме від­соток нац. меншин має бути допустимим, щоб таку державу можна було називати національною: кількіс. показник є від­носним навіть у європ. нац. державах.

Вирішал. ознакою для багатонац. держави є знаходже­н­ня на її території компактно поселених етніч. спільнот, які вважають себе націями і роз­глядають територію прожива­н­ня своєю істор. батьківщиною. Це надає гостроти самій про­блемі, оскільки повʼязане з між­нар. ви­зна­н­ням права етніч. націй на створе­н­ня незалеж. держав. Ознаки Д. н. легко виявити, роз­глядаючи набір тих елементів, які вважаються важливими як засоби обʼ­єд­на­н­ня громадян у політ. націю. Від­соток нац. меншин, скажімо, в Естонії чи Латвії є досить високим, але якщо у формуван­ні політ. нації провід­ну роль ві­ді­грає не тільки ви­зна­н­ня певних універсал. демократ. цін­ностей, а й певних елементів естон. та латвій. культур (мова, політ. символіка, деякі політико-правові традиції тощо), то естонці і латвійці обрали шлях формува­н­ня своїх незалеж. держав як національних. За намага­н­ням під­важити поділ на нац. та багатонац. держави часто криються ідеол. мотиви. У Європі за тим стоять виправ­дані прагне­н­ня інтелектуалів звернути увагу на наявність певних етніч. груп, культури яких (зокрема мови) потребують захисту всередині сконсолідов. європ. націй. Для добре сконсолідов. європ. націй, які утвердили свою культурну ідентичність шляхом формува­н­ня (і в багатьох випадках шляхом жорсткої асиміліціаніст. політики), така поправка на «багатокультурність» не за­грожує нині їхній нац.-культур. ідентичності. Але що стосується пострад. незалеж. держав, то за твердже­н­ням, що ці держави є «багатонаціональними», часто стоїть намага­н­ня за­блокувати їх спроби усунути наслідки зросійще­н­ня та утвердити власну нац.-культурну ідентичність. Ті, хто від­кидає шлях творе­н­ня політ. націй у пострад. державах на основі етніч. серцевини, яку складають титул. нації, не можуть не ви­знавати, що у випадках, де ідея етніч. серцевини була неза­стосовною (напр., у Швейцарії), формува­н­ня політ. нації ґрунтувалося на особливостях їхньої політ. історії. Необхідно зважати на те, що сучасні політ. інтеграц. процеси (незалежно від того, від­буваються вони в межах Європи чи на пострад. просторі) радикально ослаблюють роль політ. та правових чин­ників, здатних творити самобутню політ. націю. Універсалізація політ. і правових стандартів, по­єд­нана з на­званими інтеграц. процесами та процесами глобалізації, збільшує кількість за­гроз, з якими зіштовхуються етнічні нації, культурна ідентичність яких пі­дірвана внаслідок довготривалого пере­бува­н­ня у складі рос. та комуніст. імперій. Роз­пад СРСР по­ставив етнічні нації перед зав­да­н­ням радикал. пере­творень. Навіть у Європі самоутвердже­н­ня націй, які здобули незалежність у 20 ст., наражалися на труднощі, повʼязані з дола­н­ням наслідків пере­бува­н­ня у багатонац. державах (чехам та норвежцям довелося докласти знач. зусиль, щоб подолати наслідки культур., зокрема мовної, асиміляції).

Дис­кусії щодо становле­н­ня Д. н. в Україні виявляють наявність кількох позицій, залежно від того, що вважають основою громадян. консолідації або, інакше, укр. політ. нації. Якщо не брати до уваги позицію, що взагалі заперечує існува­н­ня укр. етніч. нації (отже, і право українців на створе­н­ня незалеж. держави), то серед ін. позицій найважливішими є дві: а) ідея укр. етніч. серцевини як основи громадян. консолідації; б) ідея створе­н­ня політ. нації, яка не обовʼязково повин­на мати укр. культурні ознаки (радикал. версія багатокультурності). Друга позиція іноді набуває універсаліст. ви­гляду, коли вважають, що творе­н­ня укр. політ. нації має здійснюватися на основі «універсал.» (зх.) політ. та правових ідей. При цьому, одначе, не враховують, що універсал. ознаки не могли б стати джерелом виникне­н­ня навіть європ. політ. націй (оскільки й політ. нація повин­на володіти певною культур. самобутністю). Тим часом сформованість укр. етніч. нації є найважливішою перед­умовою для вибору європ. шляху становле­н­ня укр. політ. нації шляхом здійсне­н­ня громадян. консолідації на основі ідеї укр. етніч. серцевини. Кон­ституція України, ви­знавши укр. мову державною і обравши політ. символіку укр. походже­н­ня, ви­значає саме цей шлях творе­н­ня укр. політ. нації. Пер­спектива становле­н­ня сучас. Української Держави як Д. н. перед­усім залежить від утвердже­н­ня самосві­домості етніч. українців, а також від під­тримки від­родже­н­ня укр. культури нац. меншинами при взаєм. під­тримці з боку етніч. українців та самої держави культур. від­родже­н­ня нац. меншин, зрусифікованих в СРСР. Одначе навіть за цієї умови здійсне­н­ня пер­спективи утвердже­н­ня Української Держави як Д. н. наражається на сер­йозні пере­шкоди внутр. та геополіт. характеру: не­сприятлива демогр. ситуація, яка може при­звести до сер­йоз. зменше­н­ня частки етніч. українців в Україні внаслідок низької народжуваності та еміграції, а також світ. процеси політ. інтеграції та глобалізації.

Літ.: The Formation of National States in Western Europe. New Jercey, 1975; W. Kymlicka. Liberalism, Community and Culture. Oxford, New York, 1989; Українська державність у ХХ ст. 1996; Себайн Г. Дж., Торсон Т. Л. Історія політичної думки. Ч. 3: Теорія нац. держави / Пер. з англ. 1997; Консе­рватизм: Антологія. 1998; Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. 1999; Шпорлюк Р. Імперія і нації. 2000; Рябчук М. Від Малоросії до України: Парадокси запізнілого націєтворе­н­ня. 2000; Ґелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм / Пер. з англ. 2003; Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Істор. есеї. 2004; Гнатюк О. Проща­н­ня з імперією. 2004; Націоналізм: Антологія. 2006 (усі — Київ).

В. С. Лісовий

Завантажити статтю