ДЕРЖА́ВНА ТЕРИТО́РІЯ УКРАЇ́НИ — суша, води, надра і повітряний про­стір, на які поширений державний суверенітет України. Є матеріал. основою держави, що уможливлює саме її існува­н­ня. Д. т. У., статус якої ви­значають Кон­ституція і закони України, формувалася разом із державою як один із її гол. атрибутів. Остаточне формува­н­ня сучас. Д. т. У., роз­почате у ході Визв. війни під проводом Б. Хмельницького, завершилося після 2-ї світової війни, коли до складу УРСР уві­йшли Закарп. (1945), а згодом — Крим. (1954; включно із Севастополем) області. Межі Д. т. У., окреслені її кордонами із сусід. державами, ви­значились у результаті правона­ступництва і під­тверджені, після проголоше­н­ня 1991 незалежності, дво­сторон. угодами України про держ. кордон з РФ, Білорус­сю, Польщею, Словач­чиною, Угорщиною та Молдовою. Договір про держ. кордон з Румунією під­писаний, але донині не набрав чин­ності.

Згідно зі ст. 2 Кон­ституції України, її тер. у межах існуючого кордону є цілісною (насильниц. поділ держави заборонений, жодна частина Д. т. У. не може проголосити себе незалежною від суверен. влади держави) і недоторкан­ною (ін. держави зобовʼязані утримуватись від будь-яких зазіхань на тер. суверен. укр. держави). У межах своїх територ. кордонів держава ви­ступає єдиним офіц. пред­ставником усього су­спільства (насел.). Від­повід­но до ст. 13 Кон­ституції України, земля, надра, повітря, водні та ін. природні ресурси у межах тер. України, природні ресурси її континентал. шельфу та виключ. (мор.) екон. зони є обʼєктами права власності українського народу. Д. т. У. — сфера дії нормативно-правових та ін. актів України, які тільки на її тер. мають юрид. силу (за межами цієї тер. їхня дія можлива лише за згодою іноз. держав). Держава до­зволяє роз­міще­н­ня на своїй тер. посольств іноз. держав, місій між­нар. організацій тощо. За певних умов ці установи можуть користуватися виділеною їм тер. на засадах екс­територіальності, а їх працівники — дипломат. привілеями й імунітетами. Роз­ташува­н­ня на Д. т. У. іноз. військ. баз заборонене (як виняток — пере­бува­н­ня у Севастополі Чорномор. флоту РФ, статус якого ви­значений низкою дво­сторон. угод між Україною та РФ). Адм.-територ. одиниці, на які поділена території України, складають систему її адм.-територ. устрою. Згідно зі ст. 73 Кон­ституції України, пита­н­ня про територ. зміни може вирішувати виключно всеукр. референдум, при­значений ВР або проголошений за нар. ініціативою. Між­нар.-правові аспекти держ. тер. мають важливе значе­н­ня для інтеграції України у світ. і європ. спів­товариство. Сучасне між­нар. право, від­повід­но до норм якого держ. тер. є недоторкан­ною, а зазіха­н­ня на її цілісність означає роз­палюва­н­ня між­держ. конфліктів, захищає територ. цілісність і недоторкан­ність держав. Україна користується захистом і суворо дотримується цих положень. Згідно з між­нар. договорами, нині зміна держ. тер., на від­міну від силових (ребе­л­ляції, окупації, анексії), можлива лише правовими методами: договір. шляхом (цесія, обмін ділянками, купівля-продаж тер.) або шляхом адʼюдикації, зокрема від­торгне­н­ня за ріше­н­ням компетент. між­нар. суду частини тер. держави-агресора як санкції за певні між­нар. правопоруше­н­ня. У держ. практиці України 2000 мав місце договір. обмін ділянками прикордон. тер. з Молдовою. Див. також Адміністративно-територіальний поділ України.