Адміністративно-територіальний поділ України

АДМІНІСТРАТИ́ВНО-ТЕРИТОРІА́ЛЬНИЙ ПО́ДІЛ УКРАЇ́НИ – внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці з метою раціональної організації державного та громадського управління регіонами, народним господарством, загалом політичним і культурним життям. Територіальний поділ України відповідно до Конституції ґрунтується на принципах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку населених пунктів і регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

При розв’язанні питань адміністративно-територіального устрою України враховують чисельність та національний склад населення, оптимальне розміщення продуктових сил по країні, наявність умов і можливостей для надання населенню соціально-культурних і побутових послуг, необхідність наближення органів державної влади до населення, забезпечення розвитку та належного функціювання місцевого самоврядування. Система адміністративно-територіального поділу держави до 2023 була такою: АР Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища міського типу, селища, села. Первинний рівень: села, селища, селища міського типу, міста; середній рівень – райони і міста з районним поділом; вищий рівень – АР Крим і області. У 2023 Верховною Радою України ліквідовано поняття «селище міського типу» (відтак колишні смт – селища) й визначено, що містом є населений пункт, чисельність мешканців якого становить не менш як 10 тис., селищем — із чисельністю мешканців не менш як 5 тис., а селом — із чисельністю жителів до 5 тис. (за законодавством селища й села вирізняються також садибною забудовою на відміну від міст, де домінує компактна забудова).

До більшовицького перевороту 1917 на тій території України, що входила до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська. Губернії поділялися на повіти, повіти – на волості. Проекти адміністративно-територіального поділу України розробляла ще Центральна Рада у 1918. Під час воєнних дій 1918–20 на поневоленій більшовиками частині України відбулася деяка зміна поділу за губерніями. Зокрема, у травні 1920 Україну поділено на 12 губерній: Волинська, Донецька, Катеринославська, Київська, Кременчуцька, Миколаївська, Одеська, Олександрівська (від 1921 – Запорізька), Подільська, Полтавська, Харківська, Чернігівська.

25 жовтня 1922 сесія ВУЦВК прийняла постанову «Про адміністративно-територіальний поділ УСРР і про спрощення радянського апарату», в якій підкреслювалася необхідність поступового переходу від 4-ступеневої (губернія – повіт – волость – село) системи управління до 3-ступеневої (округ – волость – село) і вносилися зміни до губернського поділу. Новий адміністративно-територіальний поділ УСРР запровадили відповідно до постанови ВУЦВК від 12 квітня 1923, якою замість 102 повітів і 1989 волостей утворено 53 округи і 706 районів. Зменшено й кількість сільрад (від 15696 до 9307). Цим завершився перший етап адміністративно-територіальної реформи в УСРР. Другий етап пов’язаний з рішеннями 9-го Всеукраїнського з’їзду Рад (1925), який розглянув питання про перехід республіки на 3-ступеневу систему управління. Відповідно до його постанови, Президія ВУЦВК рішенням від 3 червня 1925 ліквідувала з 1 серпня 1925 поділ території УСРР на губернії. На кін. 1925 у складі республіки були: Молдовська АРСР (утворена у складі УСРР 1924), 41 округ, 680 районів, 10 314 сільрад, 70 міських і 155 селищних рад. 9-й з’їзд КП(б)У схвалив перехід на 3-ступеневу (центр – округ – район) систему управління. 2 вересня 1930 ВУЦВК та Раднарком УСРР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління», згідно з якою в республіці утворили 503 адміністративно-територіальні одиниці: Молдовська АРСР, 484 райони і 18 міст, що підпорядковувалися безпосередньо центрові.

Задля подальшого удосконалення адміністративного поділу України ВУЦВК 9 лютого 1932 прийняв постанову про перехід на 3-ступеневу адміністративно-територіальну систему (центр – область – район). Тоді ж в Україні утворили перші 5 областей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську і Одеську. У червні 1932 утворено Донецьку обл., у жовтні – Чернігівську. Такий поділ УРСР закріплено Конституцією СРСР 1936 і Конституцією УРСР 1937. Утворення областей відбувалось і далі, у зв’язку з чим вносили відповідні зміни до адміністративно-територіального поділу України. Так, 22 вересня 1937 утворено Житомирську, Миколаївську, Полтавську і Кам’янець-Подільську (від 1954 – Хмельницьку) області, 3 червня 1938 Донецьку обл. поділено на Сталінську (від 1961 – Донецька) і Ворошиловградську (нині – Луганська). 10 січня 1939 утворено Запорізьку, Кіровоградську і Сумську області. Після возз’єднання Західної України (вересень 1939), Північної Буковини, а також Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії з УРСР (червень 1940) утворено ще кілька областей: 4 грудня 1939 – Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську (нині Рівненська), Станіславську (від 1962 – Івано-Франківська) і Тернопільську, 7 серпня 1940 – Акерманську (7 грудня 1940 перейменовано в Ізмаїльську) і Чернівецьку. 2 серпня 1940 Молдовську АРСР перетворено на союзну республіку – Молдовську РСР.

Під час 2-ї світової війни і після її закінчення також вносились окремі зміни. 30 березня 1944 було утворено Херсонську обл. Після возз’єднання Закарпатської України з УРСР утворено 22 січня 1946 Закарпатську обл., 7 січня 1954 – Черкаську обл. У цьому ж році Україні зі складу РРФСР було передано Кримську обл. Відбувалися зміни меж областей, а також укрупнення деяких із них. Зокрема, Ізмаїльську обл. об’єднано з Одеською (1954), Дрогобицьку – зі Львівською (1959).

За Конституцією, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. За даними 2001 кількісні показники адміністративно-територіального поділу України такі: АР Крим, 24 області і 2 міста республіканського підпорядкування – Київ і Севастополь, 490 районів, 451 місто, 893 смт і 28651 сільський населений пункт (див. Табл. та Карту «Адміністративно-територіальний поділ»).

Упродовж 2014–20 в Україні здійснено адміністративно-територіальну реформу (реформу децентралізації). За її результатами ліквідовано 490 старих районів, утворено 136 нових районів, з’явилося поняття територіальних громад. А згідно із законом України «Про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» (2023) до населених пунктів належать міста (понад 10 тис. мешканців), селища (від 5 до 10 тис. мешканців) і села (менше 5 тис. мешканців).

Літ.: Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи. К., 2009; Атлас адміністративно-територіального устрою України. Новий районний поділ та територіальні громади. К., 2020; Горохова Л., Невинна Г. Досягнення та перспективи реформи децентралізації в Україні // Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії. 2023. Вип. 46.

Ф. Г. Бурчак, І. Б. Усенко

Рекомендована література

Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи. К., 2009;
Атлас адміністративно-територіального устрою України. Новий районний поділ та територіальні громади. К., 2020;
Горохова Л., Невинна Г. Досягнення та перспективи реформи децентралізації в Україні // Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії. 2023. Вип. 46.