Державне регулювання інноваційної діяльності

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́­Н­НЯ ІН­НОВАЦІ́ЙНОЇ ДІЯ́ЛЬНОСТІ — встановле­н­ня та реалізація організаційно-правових від­носин органів державної влади і субʼєктів ін­новаційної діяльності. Д. р. і. д. здійснюють шляхом ви­значе­н­ня і під­тримки пріоритет. напрямків ін­новац. діяльності держ., галуз., регіон. і місц. рівнів; формува­н­ня та реалізації від­повід. ін­новац. про­грам; створе­н­ня нормативно-правової бази та екон. механізмів для під­тримки і стимулюва­н­ня ін­новац. діяльності; захисту прав та інтересів субʼєктів ін­новац. діяльності; фінанс. під­тримки викона­н­ня ін­новац. проектів. Гол. зав­да­н­ня регулюва­н­ня — забезпечити реалізацію держ. ін­новац. політики як сукупності нормативно-правових умов для по­стій. оновле­н­ня продукції, модернізації засобів виробництва, вдосконале­н­ня технол. процесів, вироб.-організац. від­носин, роз­витку науки та під­вище­н­ня освіт. рівня громадян з метою зміцне­н­ня економіки держави на основі наук.-тех. досягнень і організац. заходів. Ін­новац. політика (складний процес, пере­біг якого ви­значають тех., фінанс., екон. перед­умови) по­єд­нує науку, техніку, під­приємництво, економіку та упр. і має від­ноше­н­ня до всього соц.-екон. середовища, включаючи виробництво, банки, наук.-тех. кадри, рівень ін­новац. культури населе­н­ня.

У світ. практиці ві­домий широкий спектр екон. інструментів, за допомогою яких можна управляти ін­новац. процесами на макрорівні. Важливим зав­да­н­ням Д. р. і. д. є вибір і викори­ста­н­ня най­ефектив. у конкрет. екон. умовах засобів упр. ін­новац. процесами та зосередже­н­ня необхід. сусп. ресурсів. Д. р. і. д. перед­бачає роз­виток ін­новац. інфра­структури та під­приємництва, захист інтелектуал. власності, створе­н­ня сприятливого ін­новац. середовища, забезпече­н­ня пріоритетів ін­новац. діяльності, сприя­н­ня модернізації виробництва та ін. Роз­різняють організац., екон., фінанс., нормативно-правове регулюва­н­ня ін­новац. діяльності. В Україні базою для нормативно-правового регулюва­н­ня є Цивіл. кодекс, від­повід­ні закони, прийняті на його основі, а також між­нар. договори у галузі ін­новац. діяльності. Нормативно-правове регулюва­н­ня взаємовід­носин між субʼєктами ін­новац. діяльності та ін. учасниками ін­новац. процесу здійснюють на під­ставі договорів на викона­н­ня н.-д., дослідно-кон­структор. і технол. робіт; проект. і пошук. робіт; договорів (контрактів) з інвесторами та ін. договорів, перед­бачених законодавством. Роз­різняють прямі та непрямі методи регулюва­н­ня Д. р. і. д. Прямі реалізують пере­важно в адм.-відом. і про­грамно-цільовій формах. Адм.-ві­домча форма перед­бачає участь держави у дольовому фінансуван­ні пром. н.-д. і дослідно-кон­структор. робіт, створе­н­ня в апараті виконав. влади спец. під­роз­ділів, від­повід­ал. за роз­виток спів­робітництва держ. наук. лаб. і пром. корпорацій, викори­ста­н­ня різних форм за­охоче­н­ня субʼєктів під­приємниц. діяльності, що роблять знач. внесок у роз­виток науки і техніки. Про­грамно-цільова форма Д. р. і. д. перед­бачає фінансува­н­ня держ. про­грам під­тримки конкрет. ново­введень, зокрема у малому бізнесі (формува­н­ня держ. контрактів на при­дба­н­ня товарів і послуг, на­да­н­ня фірмам кредит. пільг для впровадже­н­ня ново­введень тощо). Непрямі методи спрямовані, з одного боку, на створе­н­ня сприятливого заг.-госп. і соц.-політ. клімату для ін­новац. діяльності, з ін. — на стимулюва­н­ня ін­новац. процесів (лібералізація податк. й амортизац. законодавства). Одним із поширених інструментів впливу на ін­новац. активність у промислово роз­винутих країнах є регулюва­н­ня рівня оподаткува­н­ня прибутку.

Сучасна економіка потребує специфіч. під­ходів до ви­значе­н­ня і реалізації ін­новац. політики. Серед них — орієнтація на забезпече­н­ня збалансованості зусиль держави та ринку для отрима­н­ня макс. результату від роз­витку науки; інте­грува­н­ня соц.-політ., наук., освіт., екон., екол. та ін. інтересів су­спільства шляхом ефектив. впливу держ. політики на роз­робле­н­ня та засвоє­н­ня нових технологій; створе­н­ня умов для роз­витку приват. інвестува­н­ня, економії ресурсів і коштів, зро­ста­н­ня виробництва на ін­новац. основі; вдосконале­н­ня системи оподаткува­н­ня через зменше­н­ня податк. ставок на на­громадже­н­ня й інвестиції та збільше­н­ня — на спожива­н­ня; створе­н­ня сучас. інфра­структури ін­новац. сфери; забезпече­н­ня держ. від­повід­альності за під­готовку кадрів для потреб ін­новац. економіки; орієнтація держ. політики на екон. зро­ста­н­ня і під­вище­н­ня за рахунок цього якості життя громадян, їх соц. захисту, а не на боротьбу з бідністю, необ­ґрунтов. встановле­н­ня системи соц. пільг, що найбільш характерно для держ. політики країн із низьким рівнем ін­новац. роз­витку економіки.

Завантажити статтю