КРАВЧУ́К Петро Ількович (псевдонім: Пітер Арсен, Марко Терлиця; 06. 07. 1911, с. Стоянiв, нині Радехiвського ра­йону Львiвської обл. — 03. 02. 1997, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — український письмен­ник, публiцист, громадський дiяч, дослідник шевченкіани у Канаді. Член НСПУ (1993). Літературні премії імені Я. Галана (1967), імені В. Вин­ниченка (1993). На­вчався в українській гімназії містечка Радехів (нині Львівська обл., 1924–26). На­прикінці 1927 всту­пив до Українського селянсько-робітничого обʼєд­на­н­ня (Сельробу), у жовтні 1929 — до Комуністичної спілки молоді Західної України. У березні 1930 емігрував до Канади, де був активним діячем Українського робітничо-фермерського до­му та Ліги комуніст. молоді. 16 липня того ж року у газеті «Українські робітничі вісті» опублікував першу ста­т­тю К. — про життя без­ро­бітних у Він­ніпезі; згодом він пра­цював у редакції цієї газети (1936–40). Був слухачем Вищого освітнього курсу у Він­ніпезі (1936). У 1940–42 інтернований за участь в комуністичному русі (концтабір Кананаскіс, провінція Альберта). Спів­редактор газети «Українське життя» (1942–65), «Життя і слово» (1965–91), спецкореспондент газети «Українське життя» та «Українське слово» у Києві (1947–49). Один із керівників Товариства обʼєд­на­них українських канадців (ТОУК), голова його Кра­йового виконавчого комітету (1978–91). Автор опублікованих в Україні і Канаді книжок, брошур (близько 40) та статей, зокрема з історії українських поселень у Канаді: «На новій землі (сторінки з життя, боротьби і творчої праці канадських українців)» (1958), «Українці в історії Він­ніпега» (1974), «За вашу і нашу свободу» (1976; обидві — Торонто; про допомогу українських канадців іспанському народові в бо­ротьбі проти фашизму), «Українці в Канаді» (1981), «Українці в канадській літературі» (1990; оби­дві — Київ), «Вони обрали Канаду (Перший період емі­грува­н­ня українців до Канади 1891–1914)» (Торонто, 1991) та ін. У травні 1948 від­відав могилу Т. Шевченка в м. Канів (нині Черкаська обл.); 1966, під час Декади української культури в Казах­стані, — п-ів Манґишлак (де пере­бував на заслан­ні Т. Шевченко); 1981 — усі Шевченківські міс­ця в Санкт-Петербурзі з П. Журом як екс­курсоводом. Учасник Між­народного форуму діячів культури для від­значе­н­ня 150-річчя з дня народже­н­ня Т. Шевченка (травень 1964, Київ–Канів) та Між­народного Шевченківського форуму у Празі, присвяченого 175-річчю від дня народже­н­ня поета (травень 1989).

Як один із керівників ТОУК і член Ради директорів Фундації музею та меморіального парку Т. Шевченка зробив чимало для встановле­н­ня памʼятника (1951) та організації музею Т. Шевченка (1952) у містечку Оуквілл (провінція Онтаріо), яким присвятив низку статей. Опублікував книгу «Тарас Шев­ченко в Канаді» (1961, ви­да­н­ня українською і англійською мовами, від­повід­но, у Києві й Торонто за редакцією Є. Кирилюка), у якій подав також бібліо­графію української та англомовної шев­ченкіани. Консультував М. Ф. Скрип­ник, коли вона пере­кладала англійською мовою моно­графію Є. Шабліовського «Гуманізм Шевченка і наша сучасність» (К., 1971). Ініціатор і упорядник книги про художню самодіяльність українських поселенців у Канаді «Наша сцена» (українською мовою — 1981; англійською — 1984; обидві — Торонто), де є роз­діли «Десятиріч­чя памʼятника Т. Г. Шев­ченку» (в Оуквіл­лі) та «Шевченківський 1961-й рік». У своїх дослідже­н­нях К. стверджував, що перший український концерт у Канаді від­бувся 1 травня 1904 у Він­ніпезі на пошану Т. Шевченка, організований К. Ґеником-Березовсь­ким, який 29 листопада 1903 від­крив у своє­му домі Читальню імені Т. Шев­чен­ка; першу ж читальню імені Т. Шев­чен­ка заснували 1901 в місцевості Бівер-Крік (провінція Альберта). К. подав досить детальну історію англомовної шевченкіани, одначе не завжди обʼєк­тив­ну, інколи неповну, пере­мінивши на догоду офіційній комуністичній ідеології низку фактів. Український патріот, він, на жаль, часто не бачив прав­ди життя або не хотів (чи не міг) її бачити, втім у най­складніші роки тоталітарного режиму книги К. були для багатьох в Україні єди­ним джерелом знань про культурне життя англомовного світу. Біль­шість культурних діячів України, се­ред них і шевченко­знавці, під­тримували з К. творчі звʼязки. Як голова Кра­йового виконавчого комітету ТОУК він всебічно сприяв тому, що у 1980-х роках чимало літературо­знавців з України мали змогу ви­ступити з шевченко­знавчими доповід­ями в університетах Канади (іні­ціювала ці заходи Г. Польова, від­булося 9 таких читань за участі В. Русанівського, І. Дзеверіна, Л. Новиченка, І. Дзюби, П. Кононенка, Р. Іванченко, Д. Павлич­ка, П. Пере­бийноса та ін.). К. ініціював по­їздку делегації ЦК КП Канади на­прикінці березня — на початку квітня 1967 в Україну для зʼясува­н­ня справжнього стану русифікації, опублікований у газеті «Життя і слово» 1 січня 1968 звіт делегації був документом великої викривальної сили та завдав вагомого уда­ру тоталітарному режиму. К. залишив спогади «Мої друзі і зна­йомі» (К., 1986), «Без недомовок» (К.; Торонто, 1995).